Справжня енергетична криза загрожує Україні не стільки через можливу нестачу газу, скільки через дедалі очевидніший дефіцит вугілля, особливо антрациту. Таким був головний висновок Міжнародного вугільного діалогу, який відбувся 18 листопада у Брюсселі під назвою "Quo vadis Ukraine?" ("Куди йдеш, Україно?). Він був організований Європейською асоціацією вугілля EURACOAL та Європейським соціально-економічним комітетом - консультативним органом Європейського Союзу. Учасником конференції та одним з доповідачів на ній був виконавчий директор німецького Союзу імпортерів вугілля Ерих Шміц. В інтерв'ю DW він розповів, що саме обговорювали у Брюсселі фахівці, а також - яких висновків дійшли.

DW: Вугілля є життєво важливим для української електроенергетики: воно забезпечує виробництво майже 35-40 відсотків електроенергії, що споживається в країні. Видобувають вугілля переважно на Донбасі, значну частину якого нині контролюють сепаратисти. Якими є наслідки такої ситуації?

Эрих Шміц: Найсерйозніші. Про них на конференції розповіла приватна українська компанія ДТЕК, котра є корпоративним членом EURACOAL. Щоб утримати виробництво електроенергії на необхідному рівні, це підприємство упродовж найближчих трьох-чотирьох місяців потребуватиме приблизно чотирьох-п'яти мільйонів тонн антрациту. А він - на Донбасі.

Чому не можна використовувати інші види кам'яного вугілля?

Тому що більшість тих українських електростанцій, які будувалися приблизно півстоліття тому, розраховані саме на це висококалорійне вугілля. На іншому вони просто не зможуть працювати.

А одержувати антрацит з Донбасу ніяк не можна?

У ДТЕК кажуть, що вже видобули не менше двох мільйонів тонн, але їх не вдається вивезти з-під Донецька чи Луганська через зруйновану залізничну інфраструктуру. Утім, його можна було би перевозити транзитом російською територією, яка зовсім близько, але Росія, як нам сказали, на це поки що не погоджується. ДТЕК тепер просить ЄС сприяти пошуку рішення у цьому питанні.

Що заважає замінити вугілля з Донбасу на імпортне? Нестача грошей?

Так, проблема з грошима постала доволі гостро, тому що чимало промислових та індивідуальних споживачів електроенергії в Україні за неї просто не платять, до того ж, ціни на неї штучно занижені. Але справа навіть не в цьому. Особливість антрациту полягає в тому, що його у світі просто дуже мало. Саме це й було темою моєї доповіді. Антрацит є в Китаї, але він потрібен для місцевих електростанцій, котрі теж застаріли. Увесь експорт антрациту із В'єтнаму повністю йде до Китаю. Для України єдиним реальним джерелом такого вугілля у достатній кількості за іронією долі є Росія.

Закупівля південноафриканського вугілля, що почалася, - хіба це не альтернатива?

Південна Африка упродовж останніх чотирьох років щороку експортувала 1-1,3 мільйона тонн антрациту. Звідки раптом додатково взявся той один мільйон тонн, що недавно законтрактувала Україна? На мій погляд, тут ідеться або про якусь суміш, або про звичайне енергетичне вугілля. Для звичайного вугілля ціна у 86 доларів, яку називали в ЗМІ, трохи зависока, а для антрациту - цілком ринкова.

Українські ЗМІ повідомляли, що потрібні країні сорти можна закуповувати у США та Австралії. Це так?

Можу з великою часткою упевненості відповісти, що це не так. Потужність американських шахт, які видобувають антрацит, становить 200-400 тисяч тонн на рік, а вони забезпечують переважно американську металургію. Австралія теж мало чого відправляє на експорт. Коротше кажучи, Україні доведеться збирати антрацит буквально всюди по шматочку.

Де вихід із такої ситуації?

Першочергові кроки описала на конференції представниця Міжнародного енергетичного агентства. Потрібно терміново запустити на телебаченні рекламні ролики про необхідність негайно, - повторюю: негайно! - почати заощаджувати електроенергію. Адже її, як і раніше, продовжують бездумно споживати, оскільки вона, завдяки державним субсидіям, досі ще дуже дешева. Жителів України варто також завчасно підготувати до того, що невдовзі, ймовірно, електроенергію доведеться вимикати на кілька годин удень. І населення можна спробувати привчити до думки, що нормальна кімнатна температура не обов'язково мусить бути на рівні 23 градусів, а що цілком достатньо - 19-20 градусів.

А якими є завдання України на найближчі кілька років?

За всієї серйозності теперішньої ситуації, її, звісно, можна розглядати і як шанс. Як шанс провести докорінну реструктуризацію усієї вугільної промисловості і всієї електроенергетики України. Багато шахт, особливо державних, є нерентабельними. Вони виживають лише за рахунок субсидій. А потребу у вугіллі можна суттєво знизити, замінивши збудовані півстоліття тому електростанції з коефіцієнтом корисної дії 26 чи 28 відсотків на нові високоефективні електростанції з ККД 42 відсотки або, як у найновіших німецьких, - навіть 46 відсотків.

Звідки взяти на це гроші?

Потрібно або знайти інвесторів, що без надання державних гарантій, очевидно, не вдасться, або будувати за рахунок держави, хоча наразі на це немає грошей. Якщо, звісно, їх не надасть ЄС. Але модернізація української електроенергетики у будь-якому разі є невідворотною, оскільки необхідно знизити залежність від антрациту і одержати можливість закуповувати на світовому ринку звичайне енергетичне вугілля.

Імпортувати вугілля? А що ж буде із шахтами, наприклад, на Заході України?

Я переконаний: у них є потенціал. Приклад - Польща. Погляньте на успіх шахти "Богданка", яка розташована якраз поблизу кордону з Україною. Встановлення сучасної техніки забезпечило там великий прогрес у продуктивності праці.

Чи залишиться вугілля і надалі однією з основ української енергетики?

Неодмінно! Хочу нагадати, що на території України продовжують на повну потужність працювати старі радянські атомні електростанції, і ми знаємо, що сталося колись із однією з них. І якщо рано чи пізно постане питання про їхнє відключення, то чим їх замінити? Тільки вугільними електростанціями і, у вельми помірній кількості, відновними джерелами. Виробляти електроенергію за допомогою газу було би занадто дорого, та й цього не захочуть із політичних міркувань, адже це означатиме залежність від Росії.