Промову президента Росії Володимира Путіна перед членами Державної думи, Ради федерації та представниками релігійних громад зустріли бурхливими і тривалими оплесками. ЇЇ транслювала більшість каналів телебачення на всю Росію. Одразу після цього було підписано договір про приєднання Криму до РФ. Експерт зі Східної Європи професор Ебергард Шнайдер прокоментував виступ російського президента в інтерв’ю DW.

Deutsche Welle: Професоре Шнайдер, президент Росії Володимир Путін проголосив анексію Криму. Яке враження справила на Вас його промова?

Ебергард Шнайдер: Я відзначив, як часто він посилався на Захід, на США. Для нього це явно мірило. Він займався звичайним для нього пересмикуванням фактів. Перерахував, що робили США у яких країнах. Аргументація дивна. Якщо вже ти закидаєш США порушення міжнародного права, то з цього не випливає висновок: що дозволено їм, нам і поготів.

А потім він почав висловлювати розуміння і співчуття Майдану. Висловився проти режиму Януковича, котрий, я би сказав, наскрізь прокрався, однак жодним словом не згадав початковий імпульс Майдану - відмову Януковича підписувати угоду про асоціацію з ЄС. Путін не навів жодного доказу поганого поводження з росіянами у Криму, котре би виправдовувало російське втручання.

Погляньмо на саму процедуру прийняття рішення. Спочатку Дума та Рада федерації мали затвердити прийняття Криму до складу Росії. Однак раптом Путін встає і говорить: Я президент, я прийняв рішення, я даю розпорядження його затвердити. Що це за "демократія"?

По-перше, Конституція, котра діє у Росії, забороняє приймати до її складу регіони, котрі перебувають у кордонах іншої держави. Тобто, уряд України, Верховна Рада повинні дати згоду. Київ, звісно, такої згоди не давав. Так що вони підготували проект закону і навіть представили його Венеціанській комісії. Комісія його відкинула. Тоді його утвердили в авральному порядку.

Як Ви вважаєте, чи мали санкції ЄС та США якусь дію?

Російська сторона зараз пропонує уряду України переговори, але на умовах визнання відділення Криму. Це неприйнятно. У мене таке враження, що санкції трошки подіяли. Однак Путіна санкції не зупинять.

Президент США Обама та канцлерка Німеччини Меркель постійно дзвонять Путіну. Однак жодні докази, судячи з усього, на нього не діють. Навпаки, він позиціонує себе як захисника демократії на противагу голодному Заходу, котрий робить ставку на грубу силу. Що така позиція може принести у майбутньому?

Я особисто вважаю, що Путін на даний момент не здатен до діалогу. Усі ці дзвінки Путіну нічого не дадуть. Андрій Ілларіонов (колишній радник російського президента, нині - американський експерт. - Ред.), по-моєму має рацію, коли каже, що Путін на даний момент абсолютно глухий. У нього історична місія: "Збирання земель радянських". Адже в Анґели Меркель також склалося враження, що Путін відірвався від реальності.

Російська пропаганда стилізує цей маленький переможний похід на Крим як перемогу над фашизмом. А Путін у своїй промові казав про антисемітів та нацистів, котрих курує Захід. Наскільки небезпечною є подібна словесна ескалація?

Я вже не можу усього цього чути. На цьому побудована уся російська пропаганда. Дивіться, "Правий сектор" в Україні - це 0,2 відсотки, партія "Свобода" - від сили два відсотки. І навіть від антисемітських висловлювань окремих осіб "Свобода" давно відхрестилася. Російські ЗМІ вибудовують образ ворога. Однак я хотів би згадати ще один важливий момент. Якби для Путіна мова ішла лише про Крим, можна було би обговорити проблеми з урядом у Києві. Можна було провести референдум місяці через два, щоби була чесна передвиборча боротьба. Не можна ж влаштовувати референдум під дулами автоматів. Усе можна було обставити інакше.

Але ж ні, Путіна цікавив не лише Крим. Він хотів показати кулак Заходу. Він сприйняв перемогу Майдану і повалення Януковича як особисту образу. Цілком можливо, що жителі Криму і за нормальних умов висловилися б на користь Росії. Однак Путін, це я почув у його промові, почувається особисто приниженим, мовляв, ви на Заході не сприймаєте мене серйозно, ви робите, що хочете.

Анексія Криму, розгнуздана пропаганда на державному телебаченні, кулак Заходу - усім цим Путін підняв хвилю ірраціонального ультранаціоналізму у самій Росії. Чи вдасться її загасити? Чи потрібні нові переможні війни, аби рейтинг Путіна не падав? Де наступний етап: Східна та Південна Україна, Східний та Північний Казахстан?

Не лише це. Путіну явно потрібен образ ворога через внутрішні проблеми Росії. Економічне зростання на найближчі роки складе, за прогнозами, від 1,6 до 2,1 відсотка. А для того, щоб фінансувати програму озброєнь, потрібні як мінімум шість-сім відсотків. У впровадженні сучасних технологій Китай давно обігнав Росію. Путіну потрібен образ ворога, аби пояснити населенню: це все санкції Заходу, я нічого не можу зробити. Насправді ситуація така, як за часів "холодної війни".

Де наступний етап? Я би сказав, приєднання Південної Осетії. Слідом - Абхазія. Потім - Придністров'я. Найбільш пекуче питання - що буде зі Східною Україною. Рада федерації прийняла програму "Російська весна" у восьми областях Східної України. Там протестують росіяни. Когось, як кажуть, завозять із Росії автобусами, адже кордон поруч. А потім може надійти прохання про допомогу.

Професоре Шнайдер, хоч Ви вже й відповіли на це запитання, однак я все ж таки повторю його: чи загрожує нам нова "холодна війна", чи вона вже почалася?

Я вважаю, що ми у неї скочуємося. І триватиме вона десять років, поки Путін залишатиметься на посаді президента. Він не здатен до діалогу. Мені здається, що він навіть готовий миритися з тим, що його курс завдає шкоди самій Росії. Йому все одно.