Протягом останніх тижнів широкого розголосу набули напади на табори ромів у районі Лисої Гори у Києві та неподалік селища Рудне на Львівщині. У Києві стихійний табір спалили представники праворадикальної організації "С14", виконавці нападу на Львівщині поки не встановлені. За інформацією ЗМІ, табір у Рудному був спалений 10 травня групою з декількох десятків молодиків у масках.

Проблема стихійних таборів ромів існує не лише в Україні. За даними Ради Європи (РЄ), станом на 2012 рік на території країн-членів РЄ проживало від 11 до 16 мільйонів ромів. В Україні - від 400 до 260 тисяч. Рівень толерантності до представників цієї етнічної меншини по всій Європі є традиційно доволі низьким.

Як офіційна влада має реагувати на такі крайні прояви нетерпимості і що повинна зробити для того, щоб роми в Україні почувалися повноцінними членами суспільства, DW розпитала у голови відділу ромів та мандрівних груп директорату демократичного управління та антидискримінації Ради Європи Торстена Аффлербаха (Thorsten Afflerbach).

DW: Пане Аффлербах, Ви вже володієте інформацією з України про останні напади на ромів?

Торстен Аффлербах: Так, ми були проінформовані  про те, що табір ромів було спалено у заповідному парку в Києві радикально налаштованою групою "С14".

У соціальних мережах частіше висловлюють підтримку діям радикалів і лише у  поодиноких коментарях лунало співчуття на адресу ромів. Чим ви пояснюєте цей факт?

Ми мало знаємо про те, як сприйняла решта громадськості в Україні інформацію про спалення табору ромів. Ми у Раді Європі більше звертаємо увагу на реакцію влади у подібних випадках. Тому наразі відстежуємо, як діятиме українська влада. Наскільки нам відомо, міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков публічно засудив ці дії щодо табору ромів і назвав їх варварським актом, який є неприйнятним. Такі публічні заяви влади є дуже важливими, оскільки показують загальній громадськості, що незалежно від їхніх особистих переконань чи поглядів влада засуджує такі прояви агресії у суспільстві, яке має керуватися принципами терпимості, поваги і недискримінації щодо представників національних, етнічних, релігійних чи мовних меншин.

Публічне засудження влади - це, безперечно, правильний крок, але чи лише цього достатньо?

Українська влада могла б взяти до уваги прогресивну практику, яка існує в інших європейських країнах для подібних ситуацій. Так, мерія Києва могла б надихнутися прикладом французького Страсбурга, де муніципалітет виділив кілька земельних ділянок, які знаходяться у межах міста і перебувають у його власності, спеціально для того, щоб роми могли там облаштовувати свої табори. Таким чином їхні поселення перестають бути нелегальними, вони не ховаються в лісах, парках чи  інших віддалених куточках. З одного боку, роми отримують право офіційно там проживати у трейлерах чи наметах, а з іншого - і громадськість знає, що роми таке право мають. Крім того, перевага таких офіційно облаштованих таборів полягає у тому,  що коли ця територія є ідентифікованою, то стає набагато легше і для представників влади потрапляти туди. У табір можуть приходити вчителі, лікарі, соціальні працівники і також представники правоохоронних органів.  Таким чином у ромів з’являється доступ до соціальних служб, а у влади - засоби контролю за безпекою у таборі.

Наскільки взагалі в Європі поширені упередження проти ромів?

Упередження щодо ромського населення і  його дискримінація - феномен, який, на жаль, широко поширений у Європі і він не обмежений лише однією країною чи групою країн. Таке ставлення загалом зводиться до того, що роми нібито не повинні мати однакових прав з рештою громадян. Ми у Раді Європи намагаємося боротися з цим упередженням і показати різними способами, що роми  - це невід’ємна частина європейської історії та культури, а їхні права не є іншими чи меншими, ніж решти європейців. Наприклад, РЄ нещодавно зробила свій внесок у заснування Європейського інституту культури ромів. Цей інститут, хоча й знаходиться у Берліні, не є німецькою інституцією, і його діяльність  покриває всі країни РЄ. Ідея цієї установи - показати, який внесок зробили роми у культурну спадщини Європи: у літературу, музику, мистецтво танцю, як вони збагатили таким чином європейську спільноту. Ми хочемо підвищити рівень громадської обізнаності про цей внесок. Велика частина діяльності РЄ - організація спеціальних тренінгів щодо недискримінації ромів. Вони проводяться для цільових груп, а не для широкої громадськості. Наприклад, офіцерів поліції та юристів. Ми проводимо тренінги і для вчителів, щоб допомогти їм набути навичок у сфері інклюзивної освіти, курси для  мас-медіа, щоб  навчити їх, як  правильно, у нерасистській манері подавати журналістські матеріали про ромів.

Одним із упереджень є те, що більшість ромів - це злочинці, які займаються крадіжками та шахрайством. Чи є у вас статистика, яка підтверджувала б чи спростовувала б це твердження?

У нас немає такої статистики. Взагалі ми маємо певні труднощі зі статистикою щодо ромів на європейському рівні, бо у багатьох країнах  статистичні дані збирають на підставі  національної, а не етнічної приналежності.

Відомо, що роми традиційно є кочовою етнічною меншиною. Чи радять експерти Ради Європи місцевим владам  заохочувати ромів до осілості?

Наразі більшість ромів у Європі є осілими. Роми кочують не тому, що мандрівка запрограмована в їхніх генах, а роблять це через те,  що й решта мігрантів, зокрема, трудових: у пошуках кращого життя і заробітку. Тому ми справді радимо місцевим та регіональним владам заохочувати ромів до осілості і створювати їм для цього певні умови. Особливо ми рекомендуємо, щоб місцеві влади залучали  представників ромської громадськості до безпосереднього облаштування поселень для ромів. До речі, у цьому питанні ми маємо дуже гарний приклад співпраці місцевих влад на національному рівні щодо інклюзивності ромів у кількох містах та регіонах України, зокрема на Закарпатті, у Запорізькій, Одеській, Київській областях, а також Ужгороді, Києві, Львові, Харкові та інших.