Україна подає позов до Росії в рамках механізмів розв’язання спорів Світової організації торгівлі, повідомило напередодні українське міністерство економіки. Йдеться про обмеження Росією транзиту товарів до країн Центральної Азії, внаслідок якого Україна вже втратися сотні мільйонів доларів. Обмеження діє з першого січня цього року. Про перспективи розв’язання проблеми в рамках СОТ DW розпитала експерта Інституту світової торгівлі у Берні Манфреда Ельзіґа.

Deutsche Welle: Пане Ельзіґ, яка процедура розгляду таких спорів в рамках Світової організації торгівлі?

Манфред Ельзіґ: Цей процес багатоступеневий. Розпочинається все з консультацій. Якщо вони залишаються безрезультатними, далі питанням займається експертний орган. Цей орган вносить пропозиції, як може бути розв’язаний конфлікт. Формально на цьому все і закінчується. Однак зазвичай одна зі сторін подає апеляцію. Тоді все йде до вищої інстанції - Апеляційного органу. Рішення цього органу є обов’язковим до виконання.

Все це дуже непрості юридичні процедури. Наскільки це дорого?

Так, ці процедури потребують чимало фахового персоналу. Урядам потрібна юридична підтримка. Зазвичай уряди звертаються до юридичних компаній у Женеві. Це недешево, тому сторони намагаються не доводити справу до суду і багато спорів врегульовуються в процесі консультацій.

Як довго може тривати весь процес, якщо сторонам не вдається домовитись?

Це може бути декілька років. Адже навіть після рішення Апеляційного органу ще не факт, що сторона, яка програла процес, його виконуватиме. Тоді створюється спеціальна комісія, яка перевіряє виконання рішення. Все це затягує врегулювання. Тоді тривалість процесу може сягнути чотирьох-п'яти років.

Україна втрачає від заходів Росії, які, вочевидь, мають політичний характер, сотні мільйонів доларів. Якщо не вдається швидко домогтися дотримання принципів вільної торгівлі в рамках СОТ, то для чого взагалі така організація?

Взагалі Світова організація торгівлі створювалася не для розв’язання політично мотивованих торговельних воєн, а для захисту від протекціонізму. Тому у таких випадках треба бути обережним із втягуванням СОТ у протистояння, аби не перевантажити систему. Адже у разі існування політичного підтексту сторона, що програла у суперечці, зазвичай не виконує рішення Апеляційного органу і спричиняє юридичне протистояння. При тому дієвість системи, задуманої в принципі для пошуку компромісів, ставиться під сумнів.

Якщо це все може тривати роками, чи є Україні взагалі сенс втягуватись в юридичне протистояння в рамках СОТ?

Ця скарга важлива як сигнал не лише Росії, але й іншим торговельним партнерам. Вона принаймні змусить Росію замислитись, чи не краще відмовитися від сумнівних заходів. Адже такі сигнали не додають впевненості у надійності Росії як торговельного партнера. Тому від СОТ хоч і не можна очікувати дива, але все ж таки ця організація грає певну роль. Адже якби її не було, можна було би на власний розсуд запроваджувати сотні безглуздих обмежень і світова торгівля повністю зупинилася би.

В разі поразки у суперечці в рамках СОТ може виявитися, що Росія сама собі зашкодила цими обмеженнями для України?

Росія, як і Україна, не зацікавлена у тому, щоби здобути репутацію країни, яка розтоптує ногами правила міжнародної торгівлі. Це може мати вплив на майбутні інвестиції в країну, перелякати компанії, які працюють глобально. Політично мотивована торговельна війна у довгостроковій перспективі не може бути стратегією успіху.

В Україні точаться суперечки, як адекватно реагувати на російські заборони. Що ви думаєте про це?

З політичної точки зору можна зрозуміти, що є люди, які вимагають взаємних кроків у відповідь. Але з економічної точки зору це лише шкодить. СОТ не зможе врегулювати цей конфлікт, а зможе лише подати сигнали.

Чи може Київ розраховувати на компенсацію, якщо вдасться рано чи пізно виграти юридичну суперечку з Росією у СОТ? Адже йдеться про сотні мільйонів збитків.

Ні, про компенсацію не йдеться. Якщо Україна виграє тяжбу, все чого вона може домогтися: вона отримає право запровадити торговельні обмеження у відповідь, які будуть рівнозначними обсягу власних втрат. Скажімо, якщо її втрати становитимуть 500 мільйонів, вона зможе запровадити вищі мита на загальну суму у 500 мільйонів. І то лише у разі, якщо Росія після негативного для себе рішення не відмовиться від обмежувальних заходів.

Чи не спокушає багаторічний розгляд спорів у рамках СОТ до того, що країни створювати торговельні проблеми, наперед знаючи, що їх можна зняти за декілька років без жодних штрафів?

Справді, система СОТ дає такі можливості і подекуди ними користуються. За це критикують Світову організацію торгівлі як недостатньо ефективний механізм. Але яким був би світ без СОТ? Тоді не було би взагалі жодних механізмів для врегулювання торговельних суперечок і це було би значно гірше. СОТ - це не орган з широкими повноваженнями, як, скажімо, Європейська комісія, а всього лише міжнародна платформа для пошуку рішень у питаннях міжнародної торгівлі. Тим не менше, члени СОТ розуміють значення цієї платформи для міжнародної торгівлі. Тому рішення органів СОТ члени організації зазвичай виконують.