Неважливо, яке рішення прийме міністр юстиції Австрії - видавати Дмитра Фірташа США чи Іспанії, але зараз вже очевидно одне: вплив колись всесильного олігарха на українську політику і економіку стане практично нульовим. Цьому, звичайно ж, будуть раді в Києві. Щонайменше, в адміністрації президента Порошенка. Водночас не виключено, що радість ця досить передчасна.
Непотрібний свідок
До 2006 року Дмитро Фірташ уникав публічності. Тільки скандал навколо компанії "Росукренерго", яка займалася постачанням російського газу в Україну, змусив олігарха вийти під софіти телекамер. Тоді Фірташ вперше зіткнувся з Юлією Тимошенко, яка звинуватила президента Ющенка в підписані невигідного для України газового контракту з Москвою. Утім, тоді Юлія Володимирівна програла. Але через два роки потому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко таки вдалося витіснити "Росукренерго" з українського ринку.
За останнє десятиліття Фірташу доводилося мати справу з трьома українськими президентами - Ющенком, Януковичем та Порошенком. З першим, як повідомлялося, в олігарха були певні домовленості щодо реалізації газу в Україні, з другим він мав тісні ділові та політичні зв'язки (олігарха називали одним зі спонсорів Партії Регіонів), ну а третій, судячи зі слів самого Фірташа, був обраний президентом за його активного сприяння.
Саме Дмитра Фірташа та його бізнес-партнера - екс-главу адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна - вважають тими, хто стояв за Євромайданом. Нібито, їм набридли величезні апетити Віктора Януковича, і вони вирішили позбавитися від нього в листопаді 2013 року. Так це чи ні - ніхто не знає цього напевно. Проте всі знають, що в травні 2014 року Дмитро Фірташ зустрічався з Петром Порошенко та Віталієм Кличко у Відні. За словами зараз опального олігарха, саме тоді він пообіцяв підтримку першому на президентських виборах, а другому - на виборах мера Києва.
Про ці домовленості стало відомо вже після виборів - в 2015 році, коли Фірташ постав перед віденським судом, де він доводив, що мотиви його переслідування зі сторони США мають політичне забарвлення.
Очевидно, що Дмитро Фірташ - непотрібний свідок для Петра Порошенка, який все ще мріє про другий президентський термін. Американська чи іспанська в'язниця для колишнього власника "Росукренерго", безсумнівно, може обмежити вплив Фірташа на політичну ситуацію в Україні. А значить - посилити позиції Петра Порошенка. Хоча, враховуючи рівень знань Дмитра Фірташа про весь український істеблішмент, важко сказати, де він більш небезпечний для Порошенка і компанії - в Україні чи все ж таки у ЄС чи США.
Бізнес-партнер Путіна?
Видача Дмитра Фірташа США може стати серйозною проблемою не тільки для Петра Порошенка, а й для Володимира Путіна. "Росукренерго" наполовину належало російській стороні - відповідно, прибуток теж ділився пополам. Серед тих, хто контролював компанію зі боку Москви називають найближчих соратників Путіна. У 2014 році після затримання Фірташа у Відні заставу в 125 мільйонів євро за олігарха вніс Василь Анісімов, друг Аркадія Ротенберга - довіреної особи Путіна і фігуранта санкційних списків США і ЄС.
Зрозуміло, що Дмитро Фірташ має серйозні зв'язки у високих російських кабінетах. Інакше він би ніколи не став головним продавцем газу в Україну. Він був і залишається носієм важливої бізнес-інформації про російських можновладців. Чи може це зацікавити США? Без жодного сумніву, Фірташ може бути важливим свідком у справі російського президента. І тепер це- велика проблема не тільки для Путіна, але й для самого українського олігарха.
Справа Павла Лазаренка в США продемонструвала, що для американського правосуддя всі однакові. Мільярдер Фірташ, який до цих пір почував себе спокійно в Україні, Росії та Європі, тепер має всі шанси потрапити за ґрати у Сполучених Штатах. Там, на щастя, гроші вирішують не все. Історія Фірташа - це гарний приклад для всіх українських олігархів, які раптом вирішили, що вони - королі й боги. У тому числі - й для олігарха номер один в Україні - Петра Порошенко.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст та політичний оглядач. Видав декілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки для DW.