DW: Пане Вершбоу, президент України Петро Порошенко на військовому параді з нагоди Дня незалежності говорив про "автобан, який веде до членства України" в НАТО. Наскільки реалістичними є ці заяви?

Александер Вершбоу: Слід уникати того, щоби ставити віз перед конем. Насамперед Україна має продовжувати проводити оборонні реформи, тренування та програми модернізації задля наближення до стандартів НАТО. Але говорячи про далеку перспективу, у НАТО вже не раз казали, що Україна одного дня зможе здобути членство, якщо досягне критеріїв та за умови згоди усіх союзників. Думаю, це радше питання далекої, ніж близької перспективи, але гадаю, що союзники погоджуються з тим, що право України на повноцінне членство не може ставитися під питання.

Чи може сьогоднішнє партнерство України та НАТО стати ще тіснішим?

Торік у НАТО погодили суттєво посилити співпрацю з Україною відповідно до Комплексного пакету допомоги, який схвалили на Варшавському саміті. Думаю, що перевагою стала постійна присутність радників НАТО в Україні, участь України у маневрах та тренуваннях НАТО та, звичайно, те, що багато членів НАТО на чолі з США надають пряме сприяння та вишколюють Збройні сили України. Тож НАТО і члени Альянсу розбудували дуже глибоке партнерство з Україною, яке приносить плоди у тому, що стосується ефективності бойової підготовки українських сил, у тому числі й тих, що перебувають на лінії зіткнення на Донбасі. І є можливості робити ще більше, але у межах існуючих рамок: Комплексний пакет допомоги покриває усі ключові сфери партнерства, і тут питання в тому, щоби ці можливості використовувати. 

Напередодні бійці з низки країн НАТО крокували Хрещатиком під час урочистостей з нагоди 26 річниці незалежності України. Чи була їхня присутність, на Вашу думку, чимось більшим, ніж символічний жест солідарності?

Думаю, що це більш, ніж символічний жест - це конкретна демонстрація відданості членів НАТО (і не лише тих, що були представлені, але всіх членів НАТО) незалежності та суверенітету України. Сигнал того, що Захід не прийме російських амбіцій із відновлення гегемонії на колишньому радянському просторі, і того, що ми продовжуватимемо підтримувати зусилля України із самозахисту, збереження незалежності та повернення окупованих Росією територій.

Посилюються дискусії щодо розширення військової допомоги Україні. Міністр оборони (США Джеймс. - Ред.) Меттіс вказав, що надання додаткової допомоги, включно із оборонними летальними озброєннями, активно обдумують у Вашингтоні. Як друг України, я сподівають, що США знімуть заборону президента (США Барака. - Ред.) Обами для того, щоби надати Україні засоби для самооборони. Це стало би й підтримкою (спецпредставникові США з питань України Курту. - Ред.) Волкеру в його спробах досягти врегулювання шляхом переговорів, якщо росіяни усвідомлять, що не зможуть безкарно зберігати статус-кво, включно з їхніми щоденними атаками на українські сили.

І які шанси на те, що Україна отримає цю зброю?

Думаю, що шанси цілком реальні і частково залежать від того, чи будуть позитивні зрушення на переговорах у межах мінського процесу. Якщо Росія полишить свій обструкціоністський підхід до переговорів і почне серйозно говорити про виконання "Мінська", тоді потреба в наданні цієї зброї, можливо, відпаде. Але США сигналізують і те, що продовження застою на переговорах може призвести до надання летальних оборонних озброєнь Збройним силам України, таких як протитанкова зброя. Звісно, США з 2014-го року надають і інше сприяння, і, здається, міністр оборони Меттіс вказав на те, що вже існуючі форми допомоги залишатимуться для того, щоби українські сили могли ефективніше себе захищати.

Яку реакцію це може викликати в Москві? 

Думаю, що Москва через свою пропаганду досить гостро критикуватиме це рішення, адже зараз вони мають односторонню перевагу, яка дозволяє їм безкарно атакувати українські сили за допомогою ракет та артилерійських систем. Але думаю, що надання летальних оборонних озброєнь поліпшить шанси досягти розв'язання шляхом переговорів. Ця зброя не призначена для здобуття Україною військової перемоги. Це створення рівних умов для поліпшення шансів на рішення під час переговорів відповідно до мінських угод.

Як гадаєте, специфіка відносин президента США Дональда Трампа з Росією якось впливає на політику його адміністрації стосовно України?

Попри зацікавленість президента (США Дональда Трампа. - Ред.) у тепліших відносинах з Росією, він зробив багато позитивних кроків для допомоги Україні. Він зустрівся з президентом Порошенком перед тим, як зустрівся з президентом Путіним. Він зберіг санкції і підписав останній закон про санкції, показуючи Росії, що вона не може сподіватися на зняття санкцій без виконання умов, через які вони й були запроваджені, а саме - виконання мінських угод. Думаю, що призначення спецпредставника Волкера показало відданість США відновленню українського суверенітету на Донбасі, а у подальшій перспективі і в Криму. Тому я думаю, що деякі найгірші страхи про те, що президент Трамп домовлятиметься з Путіним за спиною українців, не справдилися.

На початку цього тижня спецпредставник США з питань України Курт Волкер провів зустріч за закритими дверима у Мінську із представником Росії Владиславом Сурковим. Чи можна ці переговори тлумачити як альтернативу "нормандському формату"?

Я зовсім не переймаюся через це. Цілком нормальним є те, що це конфіденційні переговори, подробиці яких не розголошувалися. Але я знаю, що спецпредставник Волкер перед зустріччю з паном Сурковим провів дуже глибокі консультації з українською владою, з Німеччиною та Францією та що він збирається й надалі координувати свої зусилля з іншими учасниками. Його мета - посилити вже існуючі зусилля, а не створювати альтернативний дипломатичний процес. І це добре розуміють усі учасники, включно з українською владою, а саме те, що для США є корисним мати двосторонні дискусії з Росією. Тоді як український уряд розуміє позицію, якої дотримуватиметься спецпредставник Волкер, та отримуватиме вичерпний звіт по завершенні переговорів. Та ж модель існувала і за попередньої адміністрації, коли заступниця держсекретаря (США Вікторія. - Ред.) Нуланд проводила низку зустрічей із Сурковим у координації з усіма учасниками "нормандського формату".

Якими є шанси на досягнення стабільного перемир'я на Сході України?

Усі учасники визнають, що переговори вже понад два роки не приносять результатів і що необхідно зробити щось, щоби надати імпульс цьому процесу. Думаю, що Росія сподівалась на те, що з обранням Дональда Трампа їй вдасться максимально досягти своїх цілей, нічого за це не заплативши. Але тепер Росія усвідомлює те, що санкції триватимуть і триватиме її міжнародна політична ізоляція, якщо вона не стане серйозніше вести переговори у мінському процесі. Звичайно, першим кроком має бути припинення щоденних атак російських сил та їхніх поплічників на українські сили.

На Вашу думку, чи можна позицію Росії щодо України визначити як "все або нічого"?

Можливо... Якщо Росія вважає, що її власна безпека може бути досягнута відсутністю безпеки та стабільності в Україні, тоді шанси на досягнення рішення не переговорах є низькими. Але якщо Захід залишатиметься єдиним у підтримці України, якщо тиск на Росію зберігатиметься, а у разі потреби посилюватиметься як на полі бою, так і через санкції, то Росії, можливо, доведеться переглянути свої довгострокові інтереси відносно України. Тож мене вельми обнадіює те, що роблять США на дипломатичному "фронті" та сигнал, який надсилає присутність міністра оборони Меттіса в Києві на День незалежності.