Якщо енергетика, яка працює майже виключно на відновлюваних джерелах, як свідчать розрахунки науковців, уже до 2050 року можлива в глобальному масштабі, то й Україна не повинна бути винятком. На цьому наголошують автори дослідження "Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року", проведеного зусиллями Фонду імені Генріха Белля разом із Інститутом економіки та прогнозування НАН України. Вони змоделювали кілька сценаріїв розвитку української системи енергетики на найближчі десятиліття.

Висновок: якщо в країні буде взятий курс на "енергетичну революцію", то 2050 року 91 відсоток споживаної енергії забезпечуватимуть відновлювані джерела. Зокрема, лише у структурі виробництва електроенергії частка вітрових станцій може сягнути 45 відсотків, а сонячних - 36 відсотків. Що ж стосується теплової енергії, то тут до 73 відсотків, за таким сценарієм, вироблятиметься з біомаси та відходів. А обсяги викидів парникових газів до 2050 року можна буде скоротити до 10 відсотків у порівнянні з рівнем 1990 року. 2012 року цей показник становив 43 відсотки.

Реалістичний сценарій, але - далекий від реальності

Утім, навіть якщо такий сценарій і є підкріплений розрахунками, а отже - реалістичним, від сьогоднішньої української реальності він іще дуже далекий. Станом на 2014 рік відновлювані джерела складали лише трохи більше 4 відсотків у валовому кінцевому споживанні енергоресурсів України. У світі цей показник був на рівні 20 відсотків, майже стільки ж - у Євросоюзі, зазначають автори дослідження.

У серпні 2017 року в Україні була прийнята Енергетична стратегія, націлена на 2035 рік. Мета, яку ставить офіційний Київ, - досягнути рівня у 25 відсотків відновлюваних джерел у структурі загального первинного постачання енергії. Якщо ж рухатися за "революційним" сценарієм, який змалювали автори дослідження, то вже 2035 року 40 відсотків загально споживаної енергії має походити з відновлюваних джерел.

Українська влада боїться ставати на шлях енергетичної революції, вважає Ірина Ставчук, координаторка мережі неурядових організацій Climate Action Network у Східній Європі, Кавказі та Центральній Азії. "В Україні величезна сила монополій - атомна енергетика, вугільна, де панують олігархи, які дуже не зацікавлені в змінах. Тому що на тому, як це працює зараз, вони заробляють величезні кошти. На мою думку, цієї енергетичної зміни немає через те, що вона невигідна певним людям, які мають вплив на владу", - каже вона в розмові з DW під час презентації результатів дослідження на Кліматичній конференції ООН в німецькому Бонні.

Влада не поспішає

Натомість Михайло Чиженко з департаменту з питань зміни клімату та збереження озонового шару українського міністерства екології вважає, що сама наявність в Україні Енергетичної стратегії, прийнятого на її виконання першого урядового плану, а також ратифікація Києвом Паризької кліматичної угоди вже свідчать про те, що розуміння важливості енергетичних реформ в української влади є. "Паризькою угодою був закладений шлях, і з цього шляху ніхто не зійде. Але на цьому шляху потрібно враховувати особливості енергетичного сектору України, - каже він. - Напрямок один, і мета в тому, що викопне паливо буде поступово вмирати".

Утім, прогнозувати, коли саме відбудуться радикальні зміни в українській енергетиці, Чиженко не береться. Однією з перепон, за його словами, є централізованість української системи енергетичних мереж, яка заважає підключенню до неї окремих маленьких виробників електроенергії з відновлюваних джерел. "Великий недолік відновлювальних джерел енергії - непередбачуваність. Чому так важко розстатися із природним газом, вугіллям? Тому що там усе передбачувано: ти відкрутив - воно горить, працює, закрутив - не працює", - спробував дуже спрощено пояснити чиновник.

Головний виклик - інвестиції

Але найбільшим викликом на шляху до "енергетичної революції" в Україні є питання інвестицій. "Революційний сценарій передбачає загальні капітальні інвестиції до 2050 року на рівні 220 мільярдів євро", - каже Оксана Алієва з українського представництва Фонду імені Генріха Белля. Це майже вдвічі більше за обсяг інвестицій у разі, якщо корінних змін в енергетичному секторі країни не відбуватиметься. При цьому більшість цих інвестицій має бути зроблена зараз, наголошує експертка. "Але вже після 2030 року, коли ми вже заощаджуватимемо на купівлі викопного та ядерного палива, ми зможемо ці заощадження скеровувати назад як інвестиції в систему, й таким чином система з точки зору витрат на оперування до 2050 року буде навіть дешевшою, ніж за консервативним сценарієм (якщо структура енергетики не зазнає суттєвих змін. - Ред)", - каже Алієва.

Основним механізмом залучення інвестицій у відновлювані джерела енергії в Україні на сьогодні є так званий "зелений тариф". За ним оптовий ринок зобов'язаний закуповувати в бізнесу і приватних домогосподарств електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел. Ці тарифи встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і є суттєво вищими, ніж на енергію, вироблену на атомних або теплових електростанціях.

Суперечливий "зелений" тариф

За часів президентства Віктора Януковича доступ до тарифу нових гравців був закритий і доступний лише для великого бізнесу, переважно пов'язаного з колишнім главою адміністрації президента Андрієм Клюєвим. Після зміни влади внаслідок Євромайдану систему навіть намагалися скасувати, що викликало спротив, зокрема, й з боку країн Заходу, каже Ірина Ставчук. З 2015 року продавати електоенергію за "зеленим тарифом" можуть і приватні домогосподарства. "І ми дивилися статистику, що кожний квартал їхня кількість на 50 відсотків збільшується. Це означає, що цей тренд триває вже два роки й він буде продовжуватися. Адже ці технології дешевшають кожного місяця. Крім того, це можливість для людей інвестувати гроші ще й у власну енергонезалежність",  - переконана Ставчук. Лише в третьому кварталі 2017 року, за даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, до 688 домогосподарств стали самі виробляти і продавати електрику з енергії сонця, що на 42 відсотки більше порівняно з попереднім кварталом.

Найпотужнішим же гравцем на ринку відновлюваної енергетики й надалі залишається великий бізнес, частина якого, очевидно, пов'язана з представниками влади. Буквально днями громадський рух "Чесно" опублікував на сайті "Економічна правда" результати журналістського розслідування. Згідно з ним, "зелений" тариф отримують 12 фірм п'ятьох народних депутатів чи членів їхніх родин, серед яких як представники правлячих партій, так і опозиції.

Тим не менш, Ставчук вважає, що правила гри і доступу до цього ринку є прийнятними для того, аби розвивати "зелену" енергетику, повертати свої інвестиції та заробляти на цьому. "Головне, про що говорить великий бізнес, це щоб не було коливань і була стабільна система законодавства стосовно "зелених тарифів", - каже вона.

А Михайло Чиженко нагадує: інвестиційна привабливість пов'язана не лише із задекларованими політичними цілями, але й станом правової системи в країні. "Інвестор, коли приходить, має відчувати захищеність. І на даний момент, наскільки ми чудово знаємо, такої впевненості в інвесторів немає", - каже він.