На коротких відстанях сліпий Ескандар Абаді орієнтується за допомогою постукування, а якщо потрібно зорієнтуватися в більшому просторі, то він лунко клацає пальцями. Ці звуки відбиваються від предметів на його шляху. Виникає відлуння, яке вловлює Абаді.

53-річний іранець сліпий від народження. Нині дипломований германіст та політолог працює журналістом у перській редакції Deutsche Welle. Він каже, що за допомогою відлуння справді може розрізняти, що стоїть на його шляху – стіна чи дерево. Адже звук відбивається по-різному, каже Абаді. Без проблем оцінює сліпий чоловік також віддаленість предметів.

Відлуння активує візуальний мозок

Аби зрозуміти, що відбувається в мозку при виникненні луни, науковці провели експеримент, в ході якого спробували виміряти мозкову активність сліпих. Для цього вони почепили спеціальні міні-мікрофони на вуха учасників експерименту і виміряли мозкову активність з відлунням і без нього, розповідає німецький науковець Лоре Талер.

«Ми встановили, що при цьому виникає активність у візуальних, але не у слухових ділянках мозку. Як тільки сліпі чули відлуння, включалися зорові нерви, які в зрячих людей опрацьовують зображення, яке бачить око. Слухові частини мозку взагалі не реагували», - каже німецький науковець Лоре Талер, яка досліджувала цю проблематику в канадському та британському університетах.

Здатність орієнтуватися в просторі за допомогою відлуння, можуть розвинути також зрячі. Бо передумови до цього є в мозку кожного, каже Лоре Тайлер. За допомогою так званого ехолота люди з певним досвідом можуть оцінювати не лише відстань, але й поверхні та структуру предметів. Приміром, галявина віддає інше відлуння, аніж бетонна стіна, а квітка відлунює інакше, ніж дерев’яний стовп. Також заокруглення, кути та вигини звучать по-різному. У такий спосіб сліпі можуть уявно намалювати собі доволі точну картину того, що їх оточує.

Як дельфіни або летючі миші

Ескандар Абаді називає сам себе барабанщиком, співаком, скрипалем та композитором в одному. У темряві, яка його оточує, він може доволі вільно пересуватися в світі зрячих.

Такій орієнтації він навчився ще дитиною. «У дитинстві я часто їздив велосипедом. Я навіть якось брав участь у велосипедному змаганні. Та в метушні врізався в стовп. Рубець залишився й донині. Але моя мама була дуже добрим педагогом. Уже наступного дня вона знову послала мене на вулицю – їздити на велосипеді», - пригадує чоловік.