Знайти серед чотири- та п’ятиповерхових будинків житлового кварталу на півночі Кельна місце проведення фестивалю GLOBALIZE:COLOGNE виявилося непросто. Театральну залу Freihandelszone не очікуєш побачити в маленькому житловому будинку. Вхід у залу - поряд зі складом побутової техніки. Приміщення нагадує кав'ярню. Кілька диванів та столів, стільці усіх можливих стилів, лампи в зелених та жовтих абажурах. Маленька барна стійка, де можна одразу купити пиво, вино, лимонад. Присутні жваво спілкуються, наче давно знають один одного. Виходимо у внутрішній двір. Пральні та сушильні машини у кілька рядів, а також велосипеди додають камерності та домашньості атмосфері.

З 25 по 28 вересня в Кельні відбувався мистецький фестиваль "GLOBALIZE:COLOGNE - theories2014: barricades". Цьогорічну назву - "теорії 2014: барикади" - зумовили протестні рухи останнього часу, символами яких стали три площі: Тахрір, Таксим та Майдан. "Політика повинна здійснюватись на вулиці, коли за лаштунками державної влади панують корупція, сваволя та жадібність, - говориться в концепції фестивалю. - Ми є народ, публічний простір належить нам! В разі потреби заради цього ми зведемо барикади." Саме тому останній день фестивалю був цілковито присвячений Україні.

Його наповнення видалося різноманітним: спершу документальна вистава, потім філософсько-політична дискусія, а на завершення - запальний концерт. На всіх заходах глядачам не вистачало місць у залах, тож частина з них стояли або сиділи на підлозі.

В залі Freihandelszone режисер Павло Юров представив п’єсу "Воєнний театр на Донбасі". За документальну основу постановки він узяв інтерв’ю з сепаратистами, українськими солдатами, волонтерами та біженцями. За словам Юрова, головною ідеєю цих читань є показати невідповідність між теорією та практикою сепаратизму на Донбасі. Найбільш показовими є слова колишнього міністра державної безпеки Придністров’я - лідера сепаратистів на Донбасі Володимира Антюфєєва. Спершу він говорить журналісту: "Не розписуйтеся за людей!" Коли ж йому кажуть, що на Донбасі більше тих, хто хоче миру, він відповідає: "Ви спілкувались з певною кількістю людей, а я розмовляю з більшою - відповідно до посади. Я зустрічаюсь з людьми і чую все."

Цегляні білені стіни зали, чорна підлога, металеві балки, на яких тримається стеля. Звук поїздів допомагає поринути в атмосферу індустріального регіону.

Починає говорити Мар’яна Садовська - вона читає монолог косметологині з Донбасу Ірини Довгань, яка була заручницею у сепаратистів. Читаючи уривок, у якому бойовики з Кавказу обговорюють, як краще зґвалтувати полонену, не стримує емоції і сама акторка, а зала уся затамовує подих. "Скільки чоловіків ти хочеш, 20? Нас тут багато, ми тобі можемо дати 40, 50", - знущався терорист. Глядачі змогли видихнути лише після того, як почули про звільнення Ірини Довгань. Франциска з Кельна найбільш вражаючою частиною п’єси назвала саме цю жіночу історію. "Просто жах! Але саме це залишається поза увагою - жорстокість. Коли читаєш газети, то все видається абстрактним. Не уявляєш, що це означає для окремих людей", - зазначила глядачка після вистави.

Проте навіть по завершенні монологу напруження не спадало. Розрядив обстановку лише епілог, в якому режисер подав розмову з бойовиком так званої "ЛНР". "У нас нема президента зараз. Кожен сам вирішує. Коли війна завершиться, ми оберемо когось достойного", - безтурботно говорив сепаратист. Він зазначив, що їх годують добре, а до цивільного населення йому байдуже. "А чому я маю перейматися про місцевих? Вони мали б думати раніше!"

По завершенню вистави більша частина публіки попрямувала до парку Штадтгартен, де в залі клубу "Studio 672" відбувся наступний захід. Дискусія між двома письменниками - українцем Сергієм Жаданом та німцем іранського походження Навидом Кермані - покликана була розширити перспективу. В темі дискусії "Бийся за неї! - митець в революції" було використано назву третього альбому гурту Жадана та "Собаки в Космосі" - "Бийся за неї". Червоні лампи, музична апаратура на сцені, замість стелі - металевий каркас для освітлювальних приладів, за ним видно дах і вентиляційні труби - андерграундна атмосфера налаштовувала на філософський лад.

Учасники дискусії почали з обговорення нинішніх трагічних подій в Україні. Тим не менше, завдяки гумору Жадана, атмосфера була не такою напруженою, як на попередньому заході. Відповідаючи на питання про ситуацію в його рідному місті, письменник сказав: "В Харкові сьогодні пиляють пам’ятник Леніну". Ці слова викликали овації зали. Підтримуючи цю подію, Жадан зауважив, що не є вандалом, а рішення стосовно демонтажу пам’ятників має ухвалювати громада.

Орієнталіст Кермані майже не торкався конкретних подій, а про те, що сталося в Україні, говорив у контексті загальносвітової ситуації, зокрема, згадував конфлікти у Лівії, Сирії та Іраку. Як зазначила у коментарі DW після заходу мисткиня Бірґіт з Кельна, саме це, на її думку, стало основною відмінністю між двома заходами. "Я думаю, підхід Жадана - більш гуманістичний, тоді як позиція Юрова більш герметична, тобто, мені в ній не вистачає світової перспективи. Саме її представила дискусія між Жаданом та Кермані", - вважає Бірґіт.

"Сьогодні для багатьох українців, особливо молодої генерації, саме культурні прояви є тим, що об’єднує і робить громадянами однієї країни. Не наші політики, не наші президенти, не наші депутати, а наші музиканти, письменники та режисери", - зазначив Жадан. Як прихильники лівої ідеології письменники не могли не згадати про сучасних лівих. "Я виріс у рамках лівої альтернативи і вважаю, що саме ліві дали життя поняттям визволення та свободи", - ці слова Кермані публіка зустріла оплесками. Саме на ліві сентенції найкраще реагували глядачі-німці, тоді як українці найжвавіше зустрічали вислови, що стосувалися Росії.

Завершив вечір концерт ска-панк-гурту "Собаки в Космосі". Жадан попередив усіх присутніх, що літературних читань не буде. "Ми маємо завжди таку проблему, що частина людей, які приходять на наші концерти, думають, що вони приходять не на концерт. Так от, у нас буде панк-концерт. А для тих, хто чекає на літературні читання, то їх не буде", - наголосив Жадан. Тим не менше, крім запальних ритмів, слухаючи які неможливо було втриматися від танцю, тексти пісень вирізнялися соціальним смислом та сарказмом. Зокрема, в них ішлося про становище середнього класу в Україні або харківських безробітних.

"Ти жив собі як жилося, й працював,як працювалося.
Твоє промислове сонце вперто кудись котилося.
Життя було простішим, аніж тобі здавалося,
Життя було коротшим, аніж тобі хотілося."

Після завершення концерту глядачі заспівали гімн України та популярну пісню про президента Російської Федерації Володимира Путіна.