Усій групі відвідувачів явно не по собі, коли за ними з гуркотом запирають величезні двері. Екскурсоводка музею Зігне Ірбе повертає ключ в замку, і відвідувачі так званого "Кутового будинку" (Stura maja) стають "ув'язненими". Добровільно, на відміну від понад 40 тисяч в'язнів, яких тримали, допитували, катували і навіть розстрілювали в тодішній будівлі радянського КДБ у Ризі. "Я рада, що можу спілкуватися з вами на тему, яка довгий час була табу у мене на батьківщині, - про історію Латвії в часи радянської окупації", - каже студентка.

Будівля, в якій спочатку з 1912 року розміщувалися помешкання та офіси, все ще просякнута атмосферою, яка виникла після того, як КДБ перетворила її на в'язницю. Утім, перш ніж відвідувачі поринають у гнітючу обстановку, Зігне Ірбе представляє пишно оздоблений вхід. Під патиною все ще можна добре розгледіти типові орнаменти югендстилю. "Ув'язнені цього ніколи не бачили: зв'язаних і з кляпом у роті, їх переважно доставляли на вантажівках у задній двір", - розповідає дівчина-екскурсоводка. З моменту прибуття для багатьох починалися муки, які нерідко тривали роками.

Гнітючі камери

Невдовзі після того, як Радянський Союз влітку 1940 року окупував Латвію, "Кутовий будинок" став штаб-квартирою КДБ. Сюди доправляли підозрюваних в "антирадянщині". Хто саме був контрреволюціонером, визначала стаття 58 радянського кримінального кодексу. Через "контрреволюційні злочини" у перші роки сталінського терору переслідували передусім тих латишів, які виступали проти радянської окупації та за незалежність своєї країни. Лише у період з січня по червень 1941 року було виконано 186 смертних вироків. До 1991 року "Кутовий будинок" використовували як головне управління КДБ, аж поки Латвія не проголосила свою незалежність.

Групу відвідувачів ведуть далі до коридору з камерами по обидва боки. Усього в "катівні" було 44 тісних камери з 175 нарами. 24-річна Зігне Ірбе знає, що ці кімнати найяскравіше передають той жах і ті страждання, які переживали тут ув’язнені. Відвідувачі мовчки оглядають камери, в які майже не проникає денне світло. Враження підсилюється, коли вони дізнаються, що в цих камерах нерідко сиділи понад 40 людей."Отам у кутку стоїть відро для задоволення потреб усіх ув'язнених. Світло часто залишали увімкненим, аби охорона і вночі могла бачити, що роблять в'язні. Спати було практично неможливо", - розповідає екскурсоводка.

Непевне майбутнє

Ті, кого співробітники КДБ визнавали винними, на роки чи навіть десятиліття зникали у робочих таборах в Сибіру. Майже в кожній латвійській родині є хтось, з ким це сталося. Дідусь Зігне Ірбе, наприклад, до сьогодні не наважується говорити про ті часи, хоча онука не раз пояснювала йому, що саме його доля спонукає її проводити екскурсії в "Кутовому будинку". "Він віджартовується, коли йдеться про минуле, хоча провів шість років у таборі", - з гіркотою розповідає Ірбе.

Не дати забути історію, зберегти спогади - саме цього прагнуть засновники музею КДБ, який за рік встигли відвідати майже 90 тисяч людей. Утім, якою буде подальша доля музею, вони не знають. Архітектурна пам'ятка "Кутовий будинок" у суспільній власності. До кінця 2016 року фінансування забезпечене. А що ж потім? Насправді вже давно тривають пошуки приватного інвестора для занепалої будівлі. Однак це, швидше за все, означало б закриття музею.

Місце спогадів

Більшість відвідувачів вважають, що закривати це місце було б неправильно. "Це ж частина нашої історії. Навіть якщо її важко витримувати. Між іншим, по-моєму, добре, що тут вказують на те, що й російськомовні латвійці ставали жертвами радянського гноблення", - каже ризька студентка Рута Ворпа. Італієць Матео Річчі теж переконаний, що спогади необхідно зберегти. Він шокований, коли дізнається, що відбувалося за вишуканим фасадом югендстилю. "Справжній кошмар", - коментує він.

Зігне Ірбе дуже сподівається, що музей в "Кутовому будинку" не закриють. "Нам у Латвії потрібна культура памяті. У Німеччині ж теж є музеї "штазі". У нас є лише це місце, щоб не забувати про жахи минулого. І це місце повинне залишитися".