Чим нинішні протести у Франції відрізняються від попередніх?

Протести чи триваліі страйки - для Франції явище нерідкісне. Нерідко під час них має місце насильство. Суспільні чи політичні конфлікти у Франції часто намагаються вирішити на вулиці, залучаючи до процесу увагу широкої громадськості. Протестувальники при цьому нерідко блокують дороги чи захоплюють різноманітні об'єкти. Утім, якщо переважно протести організовують профспілки чи опозиційні партії, то нинішній протестний рух - "жовті жилети" (Gilets Jaunes) виник самостійно, через соціальні мережі в інтернеті. За лічені тижні до протесту проти підвищення акцизів на бензин та дизельне пальне долучилися сотні тисяч французів. Через брак офіційних переговірників, як це буває у випадку з партіями чи профспілками, цей рух - справжній виклик для влади, адже він є абсолютно непередбачуваним. Майже про жодну з акцій організатори не повідомили заздалегідь, а отже органи безпеки не знають, скільки протестувальників, коли і де саме вийдуть на вулиці.

Які причини нового типу мобілізації?

Те, що політичні партії цього разу, на відміну від інших схожих ситуацій, зайняли радше пасивну і вичікувальну позицію, пов'язано з наслідками парламентських виборів 2017 року, вважає Айлін Келлер (Eileen Keller) з Німецько-французького інституту в Людвігсбурзі. Перемога нової партії "Республіка на марші" президента Еммануеля Макрона перекреслила увесь наявний в країні до цього партійний ландшафт. Старі партії досі намагаються знайти своє місце в нових політичних реаліях, каже Келлер: "Вони ще значною мірою зайняті собою. У деяких партіях є внутрішні конфлікти та різні уявлення про те, яким курсом треба рухатися". Тож схоже, що опозиція поки що зайнята вирішенням власних проблем, замість того щоб піклуватися про громадян та організовувати протести.

Німецький дослідник протестів Дітер Рухт (Dieter Rucht) називає важливою причиною успіху "жовтих жилетів" також і привід для протестів (підвищення цін на пальне). "Це не є суто профспілковою темою, а також не темою якоїсь конкретної партії. Тут, виходить, було достатньо маленької іскри, адже невдоволення дуже поширене".

Хто саме ховається за "жовтими жилетами"?

Одним із найвідоміших облич "жовтих жилетів" є Жаклін Муро. 18 жовтня ця 51-річна француженка поширила на своїй сторінці в соцмережі Facebook відео, в якому розкритикувала запланований еко-податок на дизельне пальне та бензин, заявивши про "цькування автомобілістів" з боку влади. Зокрема, вона закинула президенту країни Еммануелю Макрону, що той, мовляв, використовує водіїв авто з дизельними двигунами як золотих віслюків, з яких постійно сипляться гроші. Мовляв, усе лише для того, аби купити новий посуд у Єлисейський палац чи побудувати для президента дорогий басейн, каже Муро. Вона музикантка, грає на акордеоні, а ще - заробляє гіпнозом. Її відео зібрало понад шість мільйонів переглядів, ним поділилися сотню тисяч разів. Відтоді вона стала однією з тих, хто очолив протестний рух.

Якщо лише читати французькі ЗМІ, то складається враження, що це протести "маленької людини", французів з провінції, які почуваються залишеними владою напризволяще, каже Келлер. Тобто тих, хто заробляє трохи більше прожиткового мінімуму й, таким чином, надто багатий, аби претендувати на державну допомогу, але водночас надто бідний, аби мати відчуття гідного життя. Утім, Келлер вважає, що рух є набагато різноманітнішим. Це було видно вже на прикладі великих протестних акцій у Парижі, каже вона: "Я думаю, що це широкий зріз всього французького суспільства". Згідно з даними опитувань, близько трьох чвертей французів вважають протести законними.

Чи мають протести шанс на успіх?

Після перших протестів на вихідних французький прем'єр Едуар Філіпп сказав у розмові з одним із французьких телеканалів, що в уряді почули протестувальників, але відмовлятися від планів підвищити акцизи на пальне не планують. Президент Макрон сказав, що змінювати власні звички для людини ніколи не легко. Але Франція, мовляв, розробить інші форми мобільності населення та підтримуватиме його під час переходу на менш шкідливі для довкілля транспортні засоби. Тож поступок, схоже, очікувати не варто, так само як і під час попередніх протестів. "Реакція була завжди - сказати, що ми й надалі підтримуємо рішення, які прийняли, - каже Келлер. - Тобто головний меседж: ми не йдемо на поступки, ми втілюємо те, для чого нас обрали". Водночас уряд Макрона робив протестувальникам невеличні пропозиції, аби продемонструвати, що принаймні чує їх, наголошує експертка. Утім, у можливість того, що народ вуличними протестами змусить президента завернути закон, вона не вірить.

У Німеччині бензин теж подорожчав - чому немає протестів?

На думку дослідника протестів Рухта, це пов'язано, з одного боку, з тим, які партії перебувають зараз при владі в країні. "У Франції ми маємо справу з урядом економічно-ліберального спрямування, тож соціальні теми виходять там на перший план", - каже він. У Німеччині, мовляв, про такі теми говорять соціал-демократи, які перебувають при владі, а там ситуацію в свої руки доводиться брати самому населенню. І невдоволення в суспільстві росте. "Багато хто думає, що його життєва ситуація може погіршитися. Це свого роду базовий настрій у Франції, який там поширений набагато більше, ніж тут (у Німеччині. - Ред.)", - говорить експерт.

Крім того, протести у Франції, за словами Рухта, традиційно мають інші акценти, ніж у Німеччині. Якщо німецькі громадяни виходили на масові демонстрації через такі теми, як права жінок чи атомна енергетика, то у Франції це завжди були радше теми, пов'язані з трудовою сферою.

На додачу впливає на ситуацію і відмінність політичної системи. У Франції вона менше налаштована на прийом імпульсів знизу, тобто від населення, каже Рухт. У Німеччині ж, натомість, є багато усталених каналів, якими різноманітні суспільні групи захищають свої інтереси перед владою. У Франції ж, натомість, невдоволення населення накопичується до максимуму й провокує зрештою соціальний вибух, який виливається у вуличні протести, резюмує експерт.