Міжнародний скандал після оприлюднення сайтом "Миротворець" даних понад чотирьох тисяч журналістів, що в період між 2014 - 2015 роками отримали акредитацію від сепаратистського угруповання "ДНР" для висвітлення подій на Донбасі, набирає обертів. Низка міжнародних організацій, серед яких "Репортери без кордонів", ОБСЄ, а також посол ЄС в Україні та речниця Держдепартаменту США, вже висловили своє обурення публікацією та закликали українську владу домогтися видалення отриманих хакерами даних з відкритого доступу. Напередодні прокуратура міста Києва відреагувала на ці заклики, порушивши справу за статтею "перешкоджання законній професійній діяльності журналістів". Однак, станом на четвер, 12 травня, списки із особистими даними журналістами і надалі були доступними для завантаження.

Які висновки зроблять зі скандалу?

Журналіст телеканалу France24 Ґулівер Креґ - один з тих, чиї персональні дані опублікували на сайті "Миротворець". Особисто для себе жодної загрози в цьому журналіст не вбачає, адже вже давно змінив свої персональні контакти. Питання в іншому, каже журналіст: як ці списки подають суспільству представники влади. "Дуже тривожно бачити, як люди в парламенті, люди близькі до МВС, вороже ставляться до журналістів, як дуже безглуздо розтлумаючують акредитацію в "ДНР", як таку, що начебто ми підтримаємо сепаратистів", - сказав Креґ у коментарі DW.

Більше, ніж сама несанкціонована публікація, його обурило те, як деякі українські можновладці прокоментували цю подію, і які висновки, всупереч закликам міжнародної спільноти, були запропоновані суспільству. "Ми дуже хвилюємося риторикою народного депутата Антона Геращенка, який, схоже, пропонує запровадити більший контроль за діяльністю журналістів в Україні."

Варто зазначити, що депутат і радник голови МВС України Антон Геращенко, якого пов'язують із сайтом "Миротворець", першим анонсував публікацію скандальних списків. Реагуючи на наслідки скандалу, Геращенко на своїй сторінці у Facebook запропонував розробити "законні методи блокування шкідливого контенту".

Найчастіше журналістам закидають те, що вони, прибуваючи на Донбас, мовляв, могли й обійтися без акредитації. Чимало відомих українських публіцистів і політиків, таких як Віталій Портніков або ж керівник неурядового проекту "Інформаційний спротив", народний депутат Дмитро Тимчук у своїх дописах в соцмережах висловили сумнів, що західні журналісти стали б акредитовуватися при ісламістських угрупованнях на кшталт ХАМАСу або "ІД".

"Без альтернативи"

Така постановка питання - нісенітниця, - заявили Deutsche Welle в Міжнародній федерації журналістів. "Репортери мусять отримати доступ до тих місць, де розгортаються події для того, щоби мати можливість їх висвітлювати. Отримання такого доступу не означає визнання влади тої чи іншої групи, яка де-факто контролює цю територію", - сказав DW керівник відділу з питань безпеки та прав людини базованої у Брюсселі Міжнародної федерації журналістів (ІFJ) Ернест Сагага.

"Альтернативи ці журналісти не мали", - вторить речник Німецького союзу журналістів (DJV) Гендрик Цернер. "Досвід журналістської роботи у "гарячих точках" свідчить про те, що подібна акредитація - своєрідний "страховий поліс" у небезпечних ситуаціях", - додає він. Акредитацію мусять отримувати і місцеві помічники знімальних груп, так звані "фіксери". Ті, ж, хто заявляють, що журналісти могли вільно потрапити на території, підконтрольні проросійським сепаратистам, і вільно там знімати, просто не розуміють специфіки журналістської роботи у кризових регіонах, одноголосно кажуть представники медіа-профспілок.

Мінімальні гарантії безпеки

Про те, що ситуація із акредитацією репортерів при сепаратистському утворенні "ДНР" зовсім не унікальна, DW розповіли й самі журналісти-міжнародники, які неодноразово працювали в "гарячих точках". Керівник кореспондентського пункту 1 телеканалу німецького телебачення (ARD) у Римі Ріхард Шнайдер до цього дев'ять років очолював корпункт у Тель-Авіві. Він та його команда неодноразово бували в Секторі Газа, з ризиком для життя висвітлюючи повномасштабні воєнні дії.

Шнайдер наполягає - щоразу для в'їзду в Газу була необхідна акредитація від радикального ісламського руху ХАМАС, який влітку 2007-го року у насильницький спосіб захопив владу у секторі."Коли ХАМАС почав зміцнювати свою владу в Газі, акредитація для журналістів стала обов’язковою", - розповів Шнайдер у розмові з DW. "Всіх журналістів реєстрували і навіть видавали їм спеціальну в'їзну візу. Тобто, ми могли вести зйомки лише будучи акредитованими", - підкреслює Шнайдер і додає, що такі ж правила діяли і для його ізраїльських колег. "Тамтешня влада - це ХАМАС. Законно це чи ні, це вже інша тема. Але ця організація керує цими територіями. Без акредитації там неможливо нічого зробити. Ці ж правила стосуються й ізраїльських журналістів", - каже Шнайдер.

Але навіть акредитація від ХАМАСу не вберігала багатьох журналістів у Газі, як і на Донбасі, від нападів чи викрадень. Приміром, кореспондент BBC Алан Джонстон провів 114 днів у полоні бойовиків, а італійський активіст і репортер Вітторіо Аррігоні - загинув.

Бейрут: подвійна акредитація

Ще суворіші вимоги до роботи журналістів висуває ліванське шиїтське угруповання "Хезболла", внесене у ЄС та США до чорного списку терористичних організацій. "Хезболла" теж утримує окремий відділ для зв’язків із пресою. Навіть для того, щоби потрапити у Дахію - населений шиїтами південний район Бейрута, який вважають "державою в державі", журналістові слід мати акредитацію від "Хезболли". І це додатково до офіційної акредитації від ліванського Міністерства інформації. Її у "Хезболлі" вважають недостатньою для допуску в свої квартали, де ліванські закони, здається, діють лише номінально.

Цікаво, що навіть "Ісламська держава" (ДАІШ) - найрадикальніше і найжорстокіше угруповання, визнане терористичним у багатьох державах світу, теж в окремих випадках допускає на підконтрольні їй території іноземних журналістів. Ісламісти навіть створили медіа-представництва в кожній провінції своєї "держави". Першим отримав такий доступ німецький журналіст Юрґен Тоденгефер, який провів серед бойовиків десять днів і видав після цієї поїздки книгу.

Загроза інформаційного вакууму

Опитані DW репортери та медійники, що мають досвід роботи у "гарячих точках", наголошують, що без акредитації виконувати журналістські функції на підконтрольних різним угрупованням територіях неможливо.

Експерти ж застерігають від інформаційного вакууму, який утворюється там, де журналістам перешкоджають у вільному доступі та здійсненні професійних обов’язків. Зрештою, єдиною альтернативою російській пропаганді, яка регулярно транслює репортажі з невизнаних "ЛНР" і "ДНР" може бути лише робота незалежних ЗМІ, кажуть журналісти. Принаймні тих, яким взагалі вдалося отримати акредитацію від сепаратистів.