Ліонель Салем щодня відслідковує новини про мистецьку знахідку Ґурлітта у Мюнхені. 76-річний пенсіонер, в минулому професор Паризького університету, протягом років розшукує твори мистецтва, які були у власності його родини. Під час Другої світової війни картини, котрі належали його єврейському дідові, були примусово продані з аукціону в окупованій нацистами Франції. Дотепер йому вдалося повернути близько 20 із 77 полотен.

"Німецька влада має бути більш відкритою до цієї теми, аніж була до цього, - розчаровано відгукується Салем про поводження із мюнхенською знахідкою у розмові з Deutsche Welle. - Я вважаю це великою помилкою, що знахідку багато років приховували. Постраждалі, котрих обікрали понад 70 років тому, не хочуть чекати і місяця більше". Спадкоємець побоюється, що скоро помруть усі, хто міг би претендувати на ці твори мистецтва.

Однак сам Ліонель Салем усе ще не втрачає надії. Адже йому вдалося повернути деякі картини. У червні 1999 року - тобто майже через 60 років після втечі його родини із окупованого націонал-соціалістами Бордо - паризький суд закликав Лувр повернути Салему п’ять італійських полотен.

Пізнє повернення

На проблему повернення творів мистецтва, втраченого його власниками за часів націонал-соціалізму, довгий час не звертали належної уваги. Лише у 1990-их роках багато тих, хто пережив Голокост, або їхні родичі почали вимагати повернення культурних цінностей, які були у їхній власності. 1998 року 44 країни підписали так звану "Вашингтонську декларацію", якою виявили готовність ідентифікувати і повертати спадкоємцям твори мистецтва, втрачені за часів націонал-соціалізму.

"Після війни деякі люди казали моїй матері: "Радій, що ти вижила! Забудь про картини!", - пригадує Ліонель Салем, який почав вимагати повернення втрачених творів мистецтва, котрі належали його родині, у 1997 році. П’ять полотен перебували у найбільшому музеї Франції Луврі. 1999 року Салем отримав їх назад. Загалом у його власність повернулися близько двох десятків робіт. Ще дві картини усе ще знаходяться у Міланському музеї. Про місцезнаходження решти Салем нічого не знає.

Емоційна вартість мистецтва

"Преса повідомляє, що мюнхенська знахідка коштує справжнє багатство, однак їхнє значення для постраждалих родин зовсім інше: спогади й історія творів мистецтва стоять для спадкоємців на першому місці", - пояснює Анне Веббер, заступниця голови Лондонської комісії з питань зниклого мистецтва у Європі. Ця некомерційна організація уже допомогла родинам в усьому світі повернути більш ніж три тисячі викрадених нацистами творів мистецтва.

Як і Салем, Веббер критикує поводження німецької влади із мистецькою колекцією Ґурлітта у Мюнхені. На її думку, німецькому урядові не вдалося "з розумінням та справедливо" прискорити процес повернення вкрадених нацистами творів мистецтва. На думку Анне Веббер, Німеччина добре пропрацювала історію націонал-соціалізму. Однак повернення втрачених під час націонал-соціалізму творів мистецтва - це "ахіллесова п’ята" країни, вважає Веббер, адже воно відбувається занадто повільно.