Deutsche Welle: Пане Гуґ, скажіть, будь ласка, зважаючи на те, що зараз ми постійно чуємо новини про збільшення інтенсивності обстрілів та використання важкої зброї на Донбасі, наскільки справедливо казати, що мінські домовленості зазнали краху?

Александер Гуґ: Я можу підтвердити те, що спостережна місія ОБСЄ справді фіксує зростання насильства з початку травня. З того часу ми спостерігаємо збільшення кількості "гарячих точок" уздовж лінії розмежування. Втім, мінські угоди ще актуальні. Сторони досі зустрічаються та спілкуються. І доти, доки вони здатні зустрічатися, платформа мінських домовленостей виконує свої функції. Вона надає простір для розмов та пошуку рішень, що можуть сприяти зменшенню напруги та мирному вирішенню конфлікту на сході України.

Складається враження, що бойові дії в Луганській області менш інтенсивні, ніж у Донецькій. Чи можете ви якось прокоментувати таку різницю в інтенсивності бойових дій у цих двох регіонах?

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ справді реєструє менше інцидентів у Луганській області, ніж в Донецькій. Одне з пояснень цього феномену полягає в тому, що лінія розмежування в Луганській області зазвичай пролягає вздовж природних перешкод, наприклад, річки. У Донецькій області це просто лінія, намальована на карті, яка проходить посеред відкритого поля. За таких умов скланіше стримувати й захищати.

Яка із сторін конфлікту частіше порушує умови припинення вогню?

Місія ОБСЄ ніколи не вказує пальцем на ту чи іншу сторону. Те, що ми бачимо, - це насильство, яке зростає з обох боків. Обидві сторони використовують важкі озброєння всупереч мінським домовленостям, на які вони самі й погодилися. І вони використовують це озброєння на територіях, де вони не мали б цього робити. Під час бою дуже важко вказати на те, хто саме стоїть у витоків зіткнення. Часто ми прибуваємо на місце, коли бій вже розпочався, і можемо лише зафіксувати те, що ми бачимо.

Нещодавно ви сказали ЗМІ, що місія ОБСЄ потребує більше людей, аби краще контролювати ситуацію на Донбасі. Скажіть, будь ласка, як зараз вирішується питання збільшенням штату місії.

Країни-учасники подовжили мандат Спеціальної моніторингової місії до березня наступного року. Разом з цим, голова місії отримав можливість збільшити її склад до однієї тисячі осіб в разі необхідності. На цей момент ми маємо майже п'ятсот спостерігачів на місцях, це непогана кількість. Але зараз нам треба добре подумати над тим, чи більша кількість спостерігачів дозволить нам робити звіти якісніше. Як ви знаєте, наш доступ до територій, що не контролюються урядом, є вкрай ускладненим. Без цього доступу більша кількість спостерігачів не допоможе нам звітувати якісніше.

Наскільки серйозним є контроль місії над кордоном між Росією та Україною? Чи контролюються лише два пропускні пункти "Гуково" та "Донецьк"?

Перш за все, слід прояснити, що спостереження на прикордонних постах "Донецьк" та "Гуково", що розташовані на території Російської Федерації, не є нашою місією. Спеціальна моніторингова місія діє виключно на території України. Але справді, ми маємо дуже поганий доступ до кордону, особливо в Луганській області, де ми можемо у деякій мірі спостерігати лише за офіційними пунктами перетину кордону, але не за величезними територіями між ними. Загальна протяжність кордону між Україною та Російською Федерацією, що не контролюється Києвом, - приблизно чотириста кілометрів. Нам або не дозволяють потрапити туди, погрожуючи зброєю, або сепаратисти виправдовують це відсутністю дозволу надати нам доступ до кордону. Ми використовуємо технічні засоби, включно із нашими безпілотниками, щоб отримати доступ до прикордонних ділянок там, де це можливо. Але не лише нашим наземним патрулям обмежено свободу пересування, але й наші безпілотники регулярно зазнають ушкоджень, або їх навіть збивають.

Українські ЗМІ часто критикують Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ за те, що спостерігачі не контролюють усю зону конфлікту і відтак не можуть говорити про повну картину того, що відбувається. Наскільки ця критика є справедливою?

Величезна доля цієї критики відноситься до того факту, що наші задачі неправильно сприймаються. І це вимагає від місії пояснювати, що вона робить, а що ні. Задачею місії є спостереження за ситуацією та звітування щодо неї. Місія не має мандату власноруч втілювати мінські домовленості в життя та контролювати прикордонні території. Це завдання сторін конфлікту, а не Спеціальної спостережної місії ОБСЄ.

Чи є можливість якось покращити ситуацію з доступом до зон конфлікту з боку ОБСЄ? Наприклад, якщо інтенсивніше тренувати спостерігачів, як поводити себе в небезпечних ситуаціях, адже багато випадків можуть бути пов'язані з тим, що спостерігачі не ризикують діяти у небезпечних умовах?

Частина обмежень щодо нашого пересування справді є нашими власними обмеженнями. Ситуація із безпекою часто є такою, що вона не дозволяє нам діставатися тієї чи іншої території. Ви маєте розуміти, що для неозброєної цивільної спостережної місії безпека її персоналу є понад усе. Голова місії не буде надсилати нікого в місце, де життя та безпека його спостерігачів буде піддана ризику. Зовнішні обмеження представляють собою більшість випадків, через які ми не можемо зробити свою роботу належним чином. Але є випадки, коли небезпека є такою, що необхідність присутності патрулю спостерігачів не виправдовує того ризику, з яким вони зіштовхнуться.

А як ви контактуєте з представниками української влади? Чи можете ви, наприклад, зателефонувати пану Порошенко у надзвичайних ситуаціях?

Місія ОБСЄ в Україні має дуже добрий контакт із українським урядом. Цей контакт є від усіх ключових міністерств та адміністрації президента включно до рівня керівництва батальйонів.

З ким ви контактуєте зі сторони сепаратистів?

Мандат Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ вимагає від місії спілкуватися з усіма в Україні, що включає і сторону сепаратистів. І ми спілкуємося з керівництвом, паном Захарченко, паном Плотницьким, а також з тими, хто бере участь у переговорах у Мінську - паном Пушиліним чи паном Дейнего - а також іншими лідерами сепаратистів, які мають якийсь вплив. Наша взаємодія є робочою.

Чи змінювалися умови роботи Спеціальної моніторингової місії під час конфлікту? Чи має місія, наприклад, зараз доступ до більшої території, ніж раніше, чи навпаки - з'явились обмеження?

Ситуація змінюється не просто щодня, але щогодини. Єдина територія, до якої наш доступ постійно обмежено, - це прикордонна територія. Щодо інших областей - це змінюється на щоденній основі, в залежності від боїв. Ситуація, авжеж, покращилася, адже нас тепер більше, а більше спостерігачів можуть більше побачити. Також наявність у нас броньованих транспортних засобів значно збільшила нашу спроможність безпечно спостерігати за ситуацією на територіях, що не контролюються урядом.