DW: Чому на "Зеленому тижні" в Берліні цього року немає офіційного українського стенду, хоча Україна заявляє, що нарощує обсяги аграрного експорту до ЄС?

Ольга Трофімцева: Національні стенди на "Зеленому тижні" зазвичай фінансуються або державою, або міжнародними фондами, або у випадку країн ЄС - Брюсселем. Цього року ми не встигли знайти фінансування, але наступного року обов'язково це зробимо. На саму виставку ми їздили і провели там низку успішних переговорів.

Наші поставки в ЄС справді зростають. За підсумками 2016 року 40 відсотків українського експорту надійшло до Євросоюзу. Згідно з угодою про асоціацію та дією зони вільної торгівлі, 280 українських компаній мають право постачати продукти харчування у країни ЄС. Два роки тому таке здавалося неможливим. Я вважаю, що це дуже великий успіх.

Що найбільше заважає продажу української продукції до країн ЄС?

Тут дві групи факторів. По-перше - культура ведення бізнесу наших виробників. Багато підприємців не знають, які в них можливості на європейському ринку, як їм туди потрапити, які вимоги щодо якості, сертифікації продукції. Але найголовніше, що вони не шукають партнерів у Європейському Союзі через серйозний психологічний бар'єр. Історично так склалося, що велика частина нашої аграрної торгівлі була орієнтована радше на Схід, аніж на Захід. Лише в останні два роки почався розворот не тільки на Захід, але й загалом у напрямку глобальних контактів.

Друга група перешкод стосується фактора держави: це наші закони, наша система сертифікації якості та системи перевірок. Наприклад, українські виробники не можуть експортувати яловичину до країн ЄС, бо досі не працює національна система моніторингу губчастоподібної енцефалопатії великої рогатої худоби.

Наскільки Україна взагалі виконує графік переходу на європейські стандарти відповідно до угоди про асоціацію?

До кінця 2017 року ми маємо імплементувати 44 європейські директиви. Яким чином ми це робимо? Розробляємо відповідні проекти законів, наприклад, про якість і безпечність продуктів харчування, про державний нагляд, виробництво кормів, дитячого харчування, соків, вина тощо. У кожній підгалузі ми повинні розробити законодавчі, підзаконні акти. Насправді система працює, але її потрібно удосконалювати, щоб нарешті все запрацювало злагоджено.

Багато виробників скаржаться на низькі квоти, за якими можна без мита експортувати продукцію до ЄС. Деякі річні квоти закінчилися у перші кілька тижнів січня. Що Ви маєте намір з цим робити?

Очевидно, ідеться про мед, вся річна квота на нього вибрана вже 11 січня. Проте це не означає, що експорт меду до ЄС припиниться. Його і надалі продаватимуть в ЄС, але вже з митом, тому маржа прибутку виробників буде меншою. Але мед - це наш експортний шлягер до Європейського Союзу. Зокрема Німеччина є найбільшим імпортером українського меду серед країн ЄС.

Якщо ж взяти ситуацію із квотами в середньому, то тут прикладом може стати молоко. 13 наших компаній отримали право постачати молочну продукцію до ЄС тільки минулого року, коли почала діяти зона вільної торгівлі. А активні поставки стартували вже з другої половини 2016 року. І за ці шість місяців було вибрано майже 25 відсотків квоти по вершках, до 30 відсотків - по маслу, а по сухому молоку - 46 відсотків, тобто майже половина. Щойно ми отримаємо повну статистику за 2016 рік, будемо піднімати питання збільшення квот на зустрічах з європейськими колегами. Це процес постійної торговельної дипломатії.

Як Ви оцінюєте попит на українські продукти у країнах ЄС?

ЄС для нашого виробника - досить складний ринок, він дуже конкурентний, бо ЄС сам є великим виробником аграрної продукції. Та в багатьох нішах ми дійсно можемо бути кращими. Якщо називати конкретний продукт, то для мене це завжди органіка, яка також стала експортним шлягером ЄС. При чому йдеться про майже всю лінійку органічної продукції: від органічної пшениці до перероблених продуктів, наприклад, пластівців, заморожених фруктів та овочів, пюре для дитячого харчування та інгредієнтів для виробництва йогуртів тощо. І надалі цей тренд буде тільки зростати.

Проблема в тому, що все ж ми продаємо дуже багато сировини. Наприклад, мед експортується великими партіями, а доробляють і фасують його вже у Європі, тож на етикетках написано не "український мед", а "мед, вироблений не в країнах ЄС". Мені б дуже хотілося, щоб ми навчилися робити цю переробку удома, щоб ми фасували мед в Україні, а продавали його в Європу вже в симпатичних баночках, які стоятимуть на полицях європейських супермаркетів і на яких буде написано "зроблено в Україні".