Коли 1994 року Дунайська комісія тільки почала працювати, плани були велетенські. У першу чергу йшлося про те, щоб урятувати цю європейську водну артерію від подальшого забруднення і зменшити вже завдану шкоду. Керівник комісії Філіп Велер, підбиває позитивний підсумок:

”За ці десять років якість води відчутно покращилася. Нам удалося зменшити вміст поживних та отруйних речовин. Ми запровадили систему попередження. Якщо відбудеться викид отруйних речовин, країни, що розташовані нижче за течією, буде швидко попереджено. Крім того, ми розробили робочий план на випадок повені. На наш погляд, за десять років ми досягли багато чого".

Особливо Велер пишається так званою ”системою моніторингу”, яку запровадила комісія. Ідеться про систематичне збирання інформації про якість води, стан живої природи на річці та інших даних. Фахівці отримують можливість всебічно аналізувати розвиток стану Дунаю. Так за десять років вдалося вдвічі зменшити число поживних речовин. Сьогодні якість води в Дунаю оцінюють між ІІ та ІІІ категоріями. Це означає середній показник між ”помірним забруденням ” і ”критичним забруденням”. Говорить Фрітц Гольцварт з міністерства охорони довкілля Німеччини:

”Було таке відчуття, що треба разом щось зробити, щоб покращити якість води в усій річці. А потім ми звернули увагу на те, що оскільки Дунай впадає у Чорне море, то ми також долучаємося й до його очищення”.

За зрозумілих причин ініціатива створення ”Дунайського пакту” виходила від країн, що розташовані в нижній течії річки, наприклад, Угорщини. На перший погляд, ці країни найбільше зацікавлені в тому, щоб Дунай був чистим. Адже саме до них пливуть зверху бруд і отруйні речовини. Але Німеччина та Австрія теж прагнуть, щоб чистим був весь Дунай, а не тільки окремі його ділянки. Принаймні, так вважає Томас Штратеверт, який у німецькому міністерстві з охорони довкілля займається справами міжнародних водних ресурсів:

”Якщо нам не вдасться досягти покращання екологічної ситуації в інших регіонах Європи, колись це вдарить і по нас. Не можна поводити себе так, ніби ми живемо на острові. Тому міжнародна співпраця – це завжди спроба захистити те, що вже досягнуто на національному рівні й того, що ми ще плануємо досягти”.

Представлений у Дунайській комісії також і Європейський союз. Виконавчий орган ЄС, Єврокомісія, домагається законодавчого закріплення норм захисту води в межах спільноти. Завдяки Дунайській комісії є можливість з”ясувати позиції сторін, розробити спільні підходи. Хоча штрафні санкції Дунайська комісія запроваджувати не може. Її можливості впливу обмежуються закликами й попередженнями. Лише на країни-члени ЄС можна тиснути напряму, з рештою держав, як наприклад, з Україною, вести суворий діалог складніше, визнає представник Європейської комісії Гельмут Блох:

”Різниця полягає у тому, що міжнародне право не надає механізму судового розв”язання суперечок щодо політичних зобов”язань. Це означає, що реалізація рамкової угоди про захист водних ресурсів – спільна мета Комісії – може бути досягнута тільки в ЄС. За межами Євросоюзу цього можна домогтися лише шляхом політичної підтримки або політичного тиску”.

Найбільший головний біль, визнають представники Дунайської комісії, у них зараз з Україною. Півтора місяці минуло відтоді, як в українській частині гирла Дунаю почалося будівництво судноплавного каналу до Чорного моря. Офіційний Київ обґрунтовує проект економічними міркуваннями. Втім як українські, так і міжнародні екологічні організації критикують будівництво. Вони кажуть, що воно шкодить унікальній природі дунайських плавнів. Про подробиці скандалу ми вже розповідали в наших попередніх передачах.

Що ж стосується Міжнародного дня Дунаю, який відзначатиметься 29 червня, то на державному рівні в Україні заходів не заплановано. Натомість мистецьку акцію влаштовує неурядова організація з мережі Дунайського екологічного форуму (ДЕФ). Учням шкіл з придунайського регіону запропоновано створити мистецький твір, темою якого має стати Дунай та його оточення. Тему продовжить наш київський кореспондент Олександр Савицький:

”Екологи визнають зниження активності громадян з часів екологічних мітингів в останні десятиліття ХХ-го століття. Директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич в інтерв‘ю «Німецькій хвилі» пояснив ігнорування державою Дня Дунаю пострадянським рівнем свідомості влади:

«Я не знаю, як можна прокоментувати позицію нашої держави. Напевно, деякі чиновники не розуміють значення деяких речей. Тут йдеться про менталітет. З одного боку, ми повинні б мати менталітет європейської країни. Але в деяких питаннях виявляється і азійський менталітет, і азійській кругозір».

Тим часом в українські частині гирла Дунаю триває спорудження каналу ”Дунай – Чорне море”, яке викликало обурення в екологічної громадськості всередині України та далеко за її межами. Протести проти будівництва цього каналу висловило понад шість міжнародних екологічних організації. За словами Олександра Волошкевича, зараз унікальне довкілля української частини Дунаю вже відчуло перші наслідки втручання людини:

«Німецька компанія Josef Möbius Bau Aktiengesellschaft грубо порушила технологію робіт і замість того, щоб звалювати ґрунт по технології на глибину 22 метри, ввели ще один землесос і почали скидати ґрунт прямо на мілководний шельф. Цей шлейф мутності потягнувся на сусідні гирла Східне і далі в напрямку гирла в Румунію. Ми маємо справу з величезним транскордонним впливом не тільки на Румунію, а й на інші країни – це і Сербія, це і Болгарія, яка ловить Дунайського оселедця, осетрові, які мігрують гирлом Швидкої. Те, що є численні звернення до України міжнародних конвенцій – це має під собою дійсно глибоку основу. Внаслідок цих робіт почали замулюватись нерестилища, гирло Східне почало перетворюватись на відшнурований кусок гирла, який не має сполучення з морем. Найсумніше в цій історії те, що в нас дуже слабкий моніторинг – його майже немає».

Так вважає директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич. А от київський еколог, член Ради українських неурядових організацій з питань змін клімату Сергій Федоринчик, найбільше стурбований тим, що Міністерство транспорту України, яке проводить будівництво каналу «Дунай –Чорне море», за старою радянською традицією зобов‘язалося завершити його спорудження до Дня незалежності України 24 серпня. За словами еколога, до цього ж дня заплановане й завершення будівництва першого українського автобану ”Київ – Одеса” та запуск в експлуатацію бодай одного з нових енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Всі ці об‘єкти стверджує Федоринчик, споруждуються без належної екоекспертизи”.

На відміну від України, Дунайській комісії простіше впливати на держави, що незабаром приєднаються до ЄС – Болгарію, Румунію, Хорватію. Перед вступом до Євросоюзу вони повинні гарантувати дотримання умов Дунайської угоди. Німецький експерт Фрітц Гольцварт переконаний, що у будь-якому разі Комісія вже посприяла наближенню між країнами, через які тече Дунай:

”Ясно, що коли йдеться про річку, ситуація може покращитися тільки тоді, коли співпрацюватимуть усі на всьому її шляху від джерела до гирла. Якщо цього досягти не вдасться, тоді вся робота нічого не варта”.

Чи справді робота комісії може вважатися успішною має тепер показати Міжнародний день Дунаю 29 червня. Свято відзначатмуть у першу чергу на багатьох мостах через річку, особливо там, де ці мости поєднують країни.