Хлопчик був дивакуватий. Тримався одинаком, вдягався непримітно, надавав перевагу спортивному костюму, залюбки грав у баскетбол. А ось німецьку мову не любив. Таким запам'ятався португальцю Жоау Мікаелу його однокласник з міжнародної школи у Берні Пак Ин. Якщо вірити іншій однокласниці, Пак Ин не любив і дівчат: "Він штовхався та плювався", - розповіла вона швейцарській газеті Berner Zeitung. Утім, з часом він дещо обтесався.

Пак Ин з'явився в бернській школі 1997 року, у шостому класі. А 2001-го він зник. Вважалося, що він - син співробітника посольства Північної Кореї. Проте одного дня Пак Ин, як повідомив Жоау Мікаелу швейцарській газеті Tagesanzeiger, обмовився: мовляв, він син не посла, а самого глави держави. Й показав світлину, на якій був сфотографований з батьком - тодішнім північнокорейським лідером Кім Чен Іром.

Кім-онук продовжив політику діда та батька

Розкопали цю історію швейцарські журналісти в 2011 році, коли Кім Чен Ин став "вищим керівником", тобто спадковим диктатором у Північній Кореї. Швейцарська газета Sonntagszeitung вирішила перевірити, що з розповідей однокласників правда, а що - ні.

За завданням газети антрополог Рауль Перро зіставив шкільну фотографію з нинішнім портретом та дійшов висновку: Пак Ин на 95 відсотків тотожний Кім Чен Ину. КНДР цю інформацію офіційно не підтверджує, але й не спростовує.

Деякі експерти зустріли повідомлення про бернський період життя Кіма Чен Ина з оптимізмом: якщо диктатор навчався у швейцарській школі, чекай на демократичні реформи та свободи у Північній Кореї. Утім, сталось не так, як гадалось. Кім-онук послідовно продовжує політику батька й діда: шантажує весь світ ракетами та атомною бомбою, в наявності якої, щоправда, низка експертів сумнівається.

Використати слабкі місця демократії

"Не для того нащадки диктаторів вчаться на Заході, щоб стати демократами", - констатує професор Університету Майнца Ґюнтер Майєр. Їх цікавить лише західний спосіб життя і добра освіта, каже професор.

Після отримання освіти діти вождів та батьків націй повертаються в структури влади, створені їхніми батьками. Демократизація загрожує їхній особистій владі та благополуччю так званих еліт або номенклатури, відзначає Майєр.

Психіатр Йоганн Бенос у книзі "20 європейських диктаторів" порівняв біографії тиранів та дійшов висновку, що яблучка падають недалеко від яблунь. Головну роль у вихованні майбутнього диктатора грає, на думку Беноса, фігура батька.

"Сини були жертвами батьківської жорстокості, у більшості випадків їх били, муштрували та принижували. З одного боку, вони ненавиділи таку жорстокість. З іншого - отримавши владу, вони копіюють поведінку батьків", - пояснює психіатр. Виходить свого роду "дідівщина": колишні "салаги" знущаються над новиими "салагами".

Демократія? Ні, дякую

Хоча громадянська війна в Сирії вже забрала життя десятків тисяч людей та призвела до появи мільйонів біженців, сирійський правитель Башар Асад не має наміру йти. А він, між ішим, також вчився на Заході - три семестри вивчав медицину в Лондоні. І в його випадку експерти сподівалися на лібералізацію та демократичні реформи в Сирії. Всі надії виявилися марними.

І вже зовсім парадоксально вигладає приклад нащадка покійного лівійського диктатора Муамара Каддафі. Сейф аль-Іслам Каддафі захистив у знаменитій Лондонській школі економіки дисертацію на тему "Роль громадянського суспільства в демократизації інститутів міжнародного регулювання".

Проте як тільки мова зайшла про збереження влади, доктор наук став активно підтримувати режим свого батька. З листопада 2011 року Сейф аль-Іслам Каддафі сидить у лівійській тюрмі та чекає на суд. У червні 2011 року він був обвинувачений Міжнародним кримінальним судом у злочинах проти людяності.

Проте діяння, що інкримінуються Каддафі-молодшому, жодним чином не порівняти з тим, що влаштував у Камбоджі Пол Пот, який з 1949 по 1952 роки навчався в Парижі. Режим "червоних кхмерів" на чолі з Потом за неповних чотири роки знищив, за різними оцінками, від одного до трьох мільйонів людей, насамперед представників інтелігенції та духовенства. Під гаслом розбудови "стовідсоткового соціалізму" були скасовані гроші, зруйновані система освіти та охорони здоров'я. Країна скотилася на кілька сотень років назад. І тільки вторгнення до Камбоджі 1978 року в'єтнамських військ поклало кінець кривавому режимові.