Італія - красива і тепла країна, але для одного українського хлопчика вона холодна і не привітна, оскільки, вкрала в нього маму. Твір школяра, написаний на конкурс “Україна, в якій я хочу жити“, свого часу вразив письменницю та голову журі Мар’яну Савку. “Дитина писала зовсім не дитячі речі - згадує Мар’яна Савка, - вона запитувала себе, чому так трапилось, що мама, яка добре вчилась у школі, не змогла знайти роботу в Україні“. Такими спогадами, чи то пак новелою, починається книжка “Мама по скайпу“.

Від ідеї до реалізації

Ідея книжки з’явилась ще рік тому, коли на Лейпцизькому фестивалі познайомились директор видавництва “Старого лева“ Мар’яна Савка, авторка мультфільмів про Капітошку та Петрика П’яточкіна Наталя Ґузеєва і літературний агент Михайло Маргуліс. Саме він і сформував назву проекту “Мама по скайпу“. “Вже саме поєднання цих слів несе певну трагічність, - розповідає DW Наталя Ґузеєва, - мама тому і мама, щоб бути поруч з дитиною, а скайп хоча і втамовує біль розлуки, однак не дає материнського тепла та запаху“.

Спершу планували видати книгу для підлітків, однак коли надійшли матеріали від українських авторів, ініціатори зрозуміли, що аудиторія може бути значно ширшою. “Книга цікава як для дітей так і для батьків, - каже Мар’яна Савка, видавець українського варіанту книги, - але все ж таки у першу чергу почитати її мають дорослі, адже їм починати діалог“. Ніякого повчання у книзі немає, мета не осудити, а показати існування проблеми трудової міграції.

Без вигадок і фантазії

Письменник Сергій Гридін колись був заробітчанином: пів року працював у Москві по 12-14 годин на добу. На той час у нього не було ані родини, ані дитини. Тепер з темою трудового міграції знайомить свого сина-підлітка. Зокрема, через своє оповідання, яке увійшло до книги “Мама по скайпу“. “Я згадав історію про сусідського хлопчика, мати якого поїхала на заробітки і залишила сина напризволяще, - розповідає письменник, - і вирішив її описати, може, хтось почитає і зробить правильні висновки“.

В оповіданні Галини Малик страшний і правдивий фактаж. Молода жінка поїхала на заробітки в Італію, де через фінансову скруту погодилась стати сурогатною мамою. Після пологів повернулась додому, однак з пережитим змиритись не змогла і розповіла усе чоловікові та сільському дякові, який, у свою чергу, попаді. Швидко новина поширилась селом і вже кожен цю історію бачив і трактував по-своєму. Тиск односельців жінка витримати не могла і покінчила життя самогубством. Не витримав і чоловік.

“Це не говорить про те, що кожен випадок заробітчанства може бути таким, - підводить підсумки авторка оповідання, - але подібні крайнощі загострюють увагу на проблемах, якими вони були породжені “. Свою історію Галина Малик розповіла через призму сприйняття дівчинки-підлітка, на очах у якої і відбувалась трагедія.

Дорослі проблеми

Є у книзі оповідання і про стосунки емігрантів та роботодавців. Зокрема, долю української жінки, яка працювала прибиральницею у німецькій родині, описала Наталя Сняданко. Є і про те, як замість заробітку, українці повертались додому з нічим, однак, добре, що хоча б живі. Олександр Гаврош не фантазував, а тільки пригадав ситуацію, яка трапилась із закарпатцем. Його надурили, залишивши без грошей і паспорта.

Правдиву історію описала і Наталя Ґузеєва. У розмові з DW письменниця, котра зараз мешкає в Німеччині, розказала, що українок-емігрантів зустрічає багато. Найбільше запам’ятався випадок, який стався з нею в одному ресторанчику Мюнхена. “Почувши рідну мову до мене підсіла жінка-проститутка з України, - каже Наталя, - вона розповіла, що має дві вищі освіти і завжди мріяла писати книги, але після розлученням з чоловіком має утримувати дитину і хвору маму, тому обрала такий шлях“.

Представники проекту “Трансліт“ та німецького Фонду імені Роберта Боша упевнені, що книга знайде свого читача і в Німеччині. Адже, кажуть, тут зростає інтерес та співчуття до долі жінки-прибиральниці чи жінки-проститутки. Окрім цього, як зауважила Каті Бруннер, перекладачка та одна з керівників “Трансліту“, західний робочий світ також змінюється. “Чимало людей прощаються зі своїми рідними, бо доводиться працювати в іншому місті, - розповідає про ситуацію в Німеччині Каті Бруннер, - почастішали випадки, коли німці рік працюють в одному проекті, пів року в іншому і все це у різних містах, а то й країнах“.

На роботу за кордон

Тим не менш, українських трудових мігрантів порівнювати з європейським не варто. Про це DW розповіла соціолог Євгенія Вірц. Так, поляк, що працює в країні ЄС, законодавчо захищений: він не має проблем з візою, з правом на проживання і на роботу та може нараховувати гроші в пенсійний фонд, при поверненні на батьківщину. Інакше з українцями, адже часто вони погоджуються на нелегальну роботу. “Українська робоча міграція в основному не регулярна, -каже Євегенія Вірц. - Або в мігрантів повністю відсутні документи, або, як мінімум, дозвіл на працю“. Також вони і з вибором роботи не панькаються, а орієнтуються на попит закордонного ринку. Так, жінки з вищою освітою легко стають хатніми прибиральницями, доглядають за пристарілими чи чужими дітьми, у той час, як їхні діти залишаються без догляду в Україні.

"Найтяжчий момент для мене - це відключити скайп, - зізнається Наталя Ґузєєва, яка також є для свої дочки “мамою по скайпу", адже та навчається в іншій країні, - закрити комп’ютер і відчути, що в квартирі стало тихо ти одна і віртуальна ілюзія близькості закінчена“. Для решти авторів тема також близька, адже в кожного з письменників, долучених до соціального проекту “Мама по скайпу“, хтось з близьких чи знайомих працює не в Україні.

За офіційними даними у 2012 році закордоном працювали 86,7 тисяч українців, дві третини з них - чоловіки і жінки до сорока років. Утім, справжню кількість мам і татусів по скайпу досі ніхто не підраховував.