Мюнхенська ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ пише:

”Це було нелегке завдання для Ґергарда Шредера, але він виконав його гідно. Як перший німецький канцлер Ґергард Шредер брав участь у цих урочистостях. Канцлер підтвердив відповідальність Німеччини за злочини в часи націонал-соціалізму. Він ушанував пам”ять усіх жертв війни та концентраційних таборів незалежно від національності. Він подякував усім, хто брав участь у визволенні Німеччини та Європи. Фраза Шредера про те, що це була перемога не над Німеччиною, а для Німеччини, комусь, можливо, не сподобається. Але тим не менше вона була правильною”.

У своєму коментарі газета НОЙЄ ПРЕССЕ з Ганновера пов”язує річницю висадки союзників з процесом європейського взаєморозуміння і єднання в рамках Європейського союзу:

”Святкування 60-ї річниці висадки військ союзників у Нормандії стало для багатьох справжнім уроком: колишня ненависть між народами може бути подолана, і вона справді подолана. І не тому, що хтось ”там, нагорі” видав про це розпорядження. А тому, що виросла довіра один до одного. Перш за все об”єднання Європи зробило можливим примирення і ніби саме собою зрозуміле спілкування молоді. Ідея єдиної Європи завжди була ідеєю миру. Тому іноді важкий шлях до більшого політичного об”єднання вартий зусиль”.

ЛАУЗІТЦЕР РУНДШАУ з Коттбуса присячує свій коментар підсумкам соціологічних досліджень у Німеччині:

”Те, що дедалі більше людей, перш за все в Східній Німеччині, змушені, аби вижити, отримувати допомогу від держави, не надто дивує. Але від того результати дослідження не стають менш вражаючими і гіркими для тих, кого це торкається. Хто б не хотів сам заробляти собі на життя, а не ходити по установах, щоб просити там державної допомоги? Навіть якщо ця допомога за законом належить жінкам, чоловікам і дітям – все одно для декого це дуже важкі відвідини. Причини такої сумної статистики багатопланові: значні регіони на сході країни старішають, чимало людей живуть там лише на пенсію. Більша частина молоді йде туди, де вона може одержати професію. А число робочих місць на Сході після об”єднання драматично зменшилося. Усе це лягає важким тягарем не лише на соціальні системи, але перш за все на людей, які повинні якось знаходити вихід із ситуації. Надії на те, що становище скоро зміниться на краще, надто малі. На нинішньому ринку праці більше тіні, ніж світлих плям. Можна навіть побоюватися, що в найближчому майбутньому ще більше людей залежатиме від державної допомоги”.

Широкого розголосу набуло нині в Німеччині намагання британського концерну ”Водафон”, який свого часу ”проковтнув” німецький концерн ”Маннесманн”, користуючись дірками в законодавстві, не платити податки на мільярди доларів. З обуренням пише про цей факт газета БІЛЬД:

”Спершу менеджери ”Водафона” та ”Маннесманна” залізли в кишеню акціонерам. На суму в десятки мільйонів. Нині випливає, що ”Водафон” хоче обдерти, як липку, ще й німецького платника податків. На суму в десятки мільярдів. Трюк старий, як світ: спочатку в процесі поглинання курс акцій розкручується до небес. Після поглинання курс падає. Тому йдеться про збитки. А де збитки, там податківцям робити нічого. Таким чином цю оборудку заднім числом профінансує державний бюджет. Тих, хто ще не втратив відчуття справедливості, обурює цей нахабний номер. Але й держава не без гріха. Вона із своїм податковим законодавством плентається далеко в хвості реального економічного життя. Таким чином держава віддана на поталу всякому хитросплетеному здирству. Тому не дивно, що у неї в кишенях самі лише дірки.”

Інакше розставляє акценти газета ділових кіл Німеччини ГАНДЕЛЬСБЛАТ:

"Своїми спробами уникнути податків ”Водафон” дає всім урок моралі. Попри всю передісторію, цей урок має дещо інший зміст, ніж про те волають обурені. Йдеться перш за все про затяжну безвідповідальність політики, яка обурюється результатами дії законів, які вона сама ухвалила. Це не новизна: минулого року це був футбольний клуб ”Боруссія” з Дортмунда, який хотів виплатити своїм футболістам неоподатковану доплату за роботу в нічні часи та у вихідні. Таким самим було обурення власниками вседорожних автомобілів, які не захотіли добровільно відмовитися від привілеїв, які замишлялися для зовсім іншої групи платників податків. Але якщо принцип правової держави щось має важити, не повинно вважатися негідним те, що підприємства чи громадяни мірилом своїх дій роблять чинне законодавство. Нічого іншого не зробив і ”Водафон” своїми вимогами визнати свої формальні збитки”.

Огляд німецької преси підготував Віктор Тимченко