1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Зона комфорту

Ананда Ґрабе/Наталія Соколовська15 листопада 2012 р.

Коли мешканець Індії бере свого співрозмовника за руку, щоб провести на ділову зустріч - європейський колега ніяковіє. Уявлення про комфортну відстань для спілкування відрізняється у різних культурах.

Фото: AP

"Ти занадто близько",- каже дитина до своєї мексиканської мами. Та пригортає доньку до себе. "Ми не можемо бути надто близько!" - відповідає вона суворо. Сцена американської комедії з іронічною назвою "Іспанська англійська" показує, що уявлення про особистий простір в різних культурах може відрізнятися.

Соціальний психолог Ґеерт Гофштеде, який вже не перше десятиліття досліджує особливості різних народів світу, у цьому контексті розрізняє "контактні" та "неконтактні культури". Нідерладський вчений переконаний, що особистий простір і дистанція, на якій людям комфортно спілкуватися один з одним,– поняття відносне.

Вихованці західного світу, наприклад, полюбляють залишатися наодинці. Без стороннього погляду вони почувають себе вільно і можуть поводитися природньо. Тут прийнято працювати для себе, розвивати свою індивідуальність, а життя "на благо соціуму" - справа другорядна.

Інша ситуація - в арабському світі, у країнах Латинської Америки та Південної Європи. Представники цих народів почуваються комфортніше на меншій відстані один від одного, спілкування насичене тактильними контактами. Вони себе ідентифікують, в першу чергу, як істоту соціальну.

Мігранти відчувають різницю

Німецькі іммігранти особливо відчувають різницю у спілкуванні. Виходець з Ірану Ескандер Абаді: "В Ірані важко усамітнитися. Нас було 12 дітей. І ми жили в двох кімнатах". А в Німеччині у всіх є своє місце, почасти окрема кімната. Абаді з ностальгією згадує своє життя на Батьківщині: "Коли моя мама приїжджала до мене в гості, вона провідувала мене у моїй маленькій кімнаті в гуртожитку. Я тоді казав, що мушу вчитися. А вона сіла поруч і хвилиною пізніше поцікавилася, чи все у мене виходить і чи не потрібна мені, часом, допомога".

Натовп в КитаїФото: Getty Images

Лін Фу, яка 13 років тому переїхала у Німеччину, спостерігає, що її донька вбирає західну культуру. "Вона повісила собі на двері табличку з написом "стукайте, будь ласка", каже Фу. Для неї це дивно, але цікаво. Гофштеде називає це явище "процесом трьох поколінь". "Перше покоління виросло на одних цінностях. Вони залишаються на все життя. Їхні діти, тобто друге покоління, змушені адаптуватися до двох систем, через що вони почасти почувають себе розгублено. А от третє покоління вже повністю пристосоване до нової ціннісної картини, навіть якщо у родині ще збереглися окремі традиції рідної культури", каже Гофштеде.

Особистий простір і міжнародний бізнес

Особистий простір відіграє важливе значення у професійних буднях. Особливо, коли мова йде про ділові зустрічі іноземців. Професійний оратор Александр Ґрот побував на багатьох міжнародних конференціях і з власного досвіду може стверджувати, що "чоловіки з Аргентини спілкуються дуже близько один з одним. Вони відчувають на собі подих співрозмовника". Для мешканця однієї із скандинавських країн це немислимо, розповідає Ґрот. А в Індії дистанція зовсім маленька. "От уявіть собі, колега з Індії проводить вас до ресторану і ви тримаєтесь за руки. Для європейця це більш ніж незручно",- каже Ґрот.

Ескандер АбадіФото: DW/E. Norouzi

У діловому світі навколо теми міжкультурної комунікації та меж особистого простору відбувається жвава дискусія. Культурні особливості різних країн досліджують автори посібників з менеджменту разом з науковцями. Їм нелегко сформулювати єдине визначення поняття "особистий простір". Гофштеде вважає, що визначити якісь рамки доволі складно. "Виміряти можна лише відстань між людьми",- каже Гофштеде. "Дистанція комфорту", в свою чергу, навіть в людей в межах одного народу може різнитися.

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW