Усе починалося так гармонійно. 1975 року очільники держав тодішньої Великої шістки (ФРН, Франція, Італія, Японія, США та Великобританія) зустрілися у французькому замку Рамбуйє для так званої камінної розмови. Літня резиденція французького президента, побудована ще у XIV столітті, стала майданчиком для вирішення важливих питань того часу, зокрема, пошуку шляхів вирішення нафтової кризи.

Для проведення другого саміту провідні індустріальні держави світу, які вже стали Великою сімкою (додалася Канада), вирушили на карибський острів Пуерто-Рико, який перебуває під юрисдикцією США. Працювати там, де інші проводять відпустку, - таким було гасло учасників зустрічі.

У 1980-тих роках саміти проводили у великих, проте переважно красивих містах. У 1980-му та 1987-му роках Велика сімка зустрічалася в італійській Венеції. Німецький федеральний канцлер Гельмут Шмідт (другий праворуч) одягнув тоді з цієї нагоди костюм у літніх блакитних тонах, який пасував до місця зустрічі.

Іншими містами проведення саміту в 1980-тих були, зокрема, Лондон і Токіо. Або ж - аж двічі - затишний Бонн. На фото - саміт Великої сімки у тодішній столиці ФРН 1985 року. Британській прем’єрці Маргарет Тетчер та президентові США Рональду Рейгану місто, схоже, сподобалося. Не кажучи вже про господаря свята Гельмута Коля (ц). Про великі протести тоді ще ніхто не знав. Але згодом усе змінилося.

У 1990-тих та на початку 2000-тих років противники глобалізації дедалі частіше намагалися бути почутими, використовуючи саміти Великої сімки як привід. "Ви, ті, що там нагорі, ми, ті, що тут знизу", - таким було сприйняття реальності серед протестувальників. Не завжди при цьому все обмежувалося лише легальними засобами реалізації права на вільне висловлення думок.

Під час саміту 2001 року в італійському місті Генуї ситуація загострилася. Унаслідок сутичок між противниками глобалізації та італійською поліцією загинув 23-річний мітингувальник Карло Джуліані. Ця подія, а також теракти 11 вересня 2001 року стали переломним моментом в історії самітів. Відтоді дотримаються правила: проводити зустрічі в якомога більш віддалених місцях.

У 2002-му через це саміт провели посеред дикої природи. Очільники семи провідних індустріальних держав, а також Росії зустрілися в канадському національному парку Кананаскіс. У розташованому неподалік Калгарі відбулися протести, однак вони мали мирних характер.

Однак багато громадян сприйняли це, ніби учасники самітів хочуть відгородитися від них. І як тоді впливати на світових лідерів? Рок-зірка Боб Гелдоф ініціював у 2005 році рок-концерт Live8 та закликав списати борги африканським країнам. В один день було проведено 10 концертів - у країнах G8 та в Південній Африці. Політики ж тим часом радилися у британському Гленіглсі, були вражені і почали діяти.

Однак навіть після Live8 відчуженість учасників самітів від місцевих жителів тільки зростала. У 2007 році через проведення саміту G8 популярний німецький курорт на кілька тижнів став недоступним для пересічних громадян. Навколо місця зустрічі за 12,5 мільйона євро збудували 12-кілометровий паркан, біля якого на тиждень заборонили масові зібрання. Для багатьох це - зазіхання на основні права.

Використати увагу до місця проведення та покращити імідж самітів - таким був задум у 2009 році. Зустріч перенесли з Сардинії до італійського містечка Лаквіли. Перед цим воно сильно постраждало від потужного землетрусу. Меседж політиків: не забудемо жертв!

Місця проведення самітів у найближчому майбутньому залишатимуться зонами з посиленим режимом безпеки - цього року теж. Для прикладу, поліцейські за допомогою гелікоптерів убезпечують гребінь гори на висоті 2300 метрів неподалік від замку Ельмау - аби тримати вправних противників саміту та можливих терористів подалі від політиків.

Якщо місця зустрічей глав держав відгороджені - тоді доводиться протестувати деінде. У 2015 році Меккою для протестувальників стало розташоване неподалік від замку Ельмау містечко Гарміш-Партенкірхен.