На Перекопському перешийку - вузькій лінії суходолу, котра пов'язує Крим із материковою Україною, - кипить робота. Крани перекривають головну магістраль бетонними блоками - як із боку Криму, так і з іншого, "українського" боку, за кільканадцять метрів. Поспіхом тут, судячи з усього, зводять "прикордонний пункт".

"Хлопці, тільки не стріляйте!" - кажу я напівжартома, напівсерйозно. "Не бійтеся, ми не отримували наказу стріляти", - говорить молодий чоловік із кримського боку, він явно є російським офіцером. Однак від кого він не отримував наказу стріляти - із Москви чи з Сімферополя - не каже. Фотографувати мені теж не можна. Інакше, каже він, буде змушений забрати камеру. Українські солдати натомість проти фотографування не заперечують.

"Ми, кримські татари, маємо лише цю маленьку батьківщину - Крим"

Вулиці столиці Криму Сімферополя, на яких зазвичай так багато автівок, наче вимерли. Тоді як на виїзді із села Войкове - скупчення людей із українськими прапорами. На одному з плакатів напис "Russia go home". Ще на одному російському президентові Володимиру Путіну приписують отруєння ботоксом.

Демонстрації кримських татар проти війни та на підтримку єдності України відбувалися не лише у Войковому, а й у інших кримськотатарських селах. "Росіяни можуть жити там, де хочуть. Ми, кримські татари, маємо лише цю маленьку батьківщину - Крим. Коли прийде Путін - хто врятує нас від нового вигнання?" - питає 50-річна жінка.

Новий кордон - абсурдний. Десятки бетонних блоків примушують водіїв їхати зигзагами у повільному темпі. По обидва боки стоять вантажні крани, аби спорудити ще більше перешкод. На питання, що це означає, відповідають: "Такий наказ". Від кого, не кажуть.

Як у цьому автомобілі, котрий я взяв на прокат, відкривається багажне відділення, не знаю. Привітний солдат перекидає обидва задні сидіння, аби зазирнути у порожній багажник. Немає ані зброї, ані вибухівки. Однак російське телебачення у Сімферополі розповідає про те, що сотні і тисячі "фашистів" направляються до Криму, аби "підірвати законні прагнення людей у Криму возз’єднатися з Росією".

Абсурдний кордон

Українці забарикадувалися на віртуальній лінії "кордону". Вони просто підігнали бульдозер із сусіднього села і обкопали свої старезні бронетранспортери. Також влаштували польову кухню. Загалом на "українському" боці 30-40 чоловік.

На "російському" - три-чотири. Однак невідомо, скільки їх ще ховається в будівлі, що знаходиться неподалік. З її вікна усміхається літній чоловік у козацькій шапці. Однак ані росіяни, ані українці не попросили мене показати паспорт або водійські права. Певно на абсурдному кордоні між Україною та Україною такого наказу не давали.