1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Народний кандидат

18 березня 2012 р.

Члени коаліційного уряду, опозиція та громадська думка одностайно згуртувалися довкола кандидатури Йоахіма Ґаука. Саме цей ветеран громадського життя Німеччини став новим президентом.

Фото: dapd

Свої політичні переконання Йоахiм Ґаук називає лівими, ліберально-консервативними або ж консервативно-ліберально-лівими й залюбки цитує польського філософа Лешека Колаковського. Ґаук позапартійний, але було б неправильно називати його аполітичним. Ще 1999-го року Християнський соціальний союз - баварська "сестринська" партія Християнсько-демократичного союзу канцлера Меркель - прагнув висунути Ґаука на президентську посаду. Втім, Ґаук від цієї честі тоді відмовився.

Погляди Йоахiма Ґаука формувалися під впливом непростого життя у Східній Німеччині, де панував режим партійної диктатури. Батька Ґаука було заслано на чотири роки у радянський ГУЛАГ, тоді як сам Ґаук, окрім пасторської діяльності, присвятив себе справі боротьби за права людини та свободу. Після об’єднання Німеччини Ґаук став федеральним комісаром у відомстві, відповідальному за роботу з архівами розвідки "Штазі", і відіграв важливу роль у розслідуванні злочинів східнонімецької спецслужби.

Під ковпаком "Штазі"

Йоахім Ґаук народився 24 січня 1940 року, у розпал Другої світової війни, у північнонімецькому місті Ростоку. За його зізнанням, вислання батька 1951-го року до Сибіру за звинуваченнями у шпигунстві вплинуло на його рішення піти у політику. Родинна репутація та той факт, що Ґаук у часи НДР не став членом східнонімецького комсомолу, позбавили майбутнього правозахисника можливості вивчати німецьку мову та літературу в університеті. 1958-го року він став вивчати теологію, а 1965-го року почав служити пастором у лютеранській церкві.

Після голосування на Федеральних зборах 2010-гоФото: AP

У цей період життя за ним постійно стежила східнонімецька спецслужба Штазі. Водночас сам Ґаук не вважає себе дисидентом, а радше критиком східнонімецького комуністичного режиму. При цьому, на відміну від інших критиків, він мав хоча й незначний, але певний імунітет, який гарантувала йому церковна служба.

Коли ж церква стала центральним провідником демократичних ідей у Східній Німеччині наприкінці 1980-х, саме Ґаук та підтримуваний ним громадський рух "Новий форум" стали проводити масові церковні церемонії, які згодом переросли у мирні демонстрації у багатьох містах НДР.

У березні 1990-го саме його було обрано депутатом від "Нового форуму" до східнонімецького парламенту, який, втім, проіснував ще дуже недовго.

Коротка політична кар’єра

Після об’єднання Німеччини Ґаук на новій посаді зайнявся роботою з архівами "Штазі" та розслідуванням порушень та злочинів Східнонімецької спецслужби. 2000-го року, після двох каденцій, Ґаук передав свої повноваження наступниці. Відтоді Ґаук не обіймав жодної офіційної посади на державній службі, але саме його прізвище декілька разів згадували у контексті президентських виборів.

Розслідування злочинів "Штазі" не додали йому популярності серед Лівої партії - ідеологічної наступниці Компартії Східної Німеччини. Коли 2010-го року Ґаук програв Кристіанові Вульффу, лідер лівих Ґезіне Леч назвала Ґаука "людиною з минулого, яка не знайшла шляху у майбутнє".

Архіви "Штазі"Фото: picture-alliance/ ZB

Авторитет серед громадян

І хоча Ліва партія послідовно відмовляла йому у підтримці, інші партії з такою ж послідовністю пропонували його кандидатуру на найвищу посаду у республіці. Так сталося й 2010-го року, коли Кристіан Вульфф з третьої спроби обійшов Ґаука на голосуванні і став новим президентом.

Після відставки Вульффа 17 лютого 2012-го року саме Ґаук став компромісною фігурою, яку готові підтримати як ліберали у коаліції, так і опозиційні Соціал-демократична партія та Союз 90/Зелені.

Йоахiм Ґаук користується широкою підтримкою населення. Два останні опитування громадської думки називають його фаворитом симпатій німецьких громадян. До того ж, згідно з одним з опитувань, 79 відсотків німців воліють бачити на посаді президента позапартійну фігуру, не залучену до політичного життя.

Автор: Міхаель Гессат, Дмитро Каневський
Редактор: Захар Бутирський

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW