Дипломати, чиновники та журналісти після літньої перерви повертаються назад до Брюсселя. Політична активність тут потроху набирає обертів. Що може бути кращим, ніж посидіти з філіжанкою кави під приємним серпневим сонцем? Зараз у політичному Брюсселі вирують здебільшого чутки та різного роду припущення. І основне питання: хто і яку посаду отримає в європейських інституціях?

У травні наступного року буде обраний новий Європейський парламент. Згодом, у жовтні, призначатиметься новий глава Європейського центрального банку (ЄЦБ). Відтак, у листопаді, буде сформовано нову Єврокомісію у складі 28 єврокомісарів. У грудні буде призначено нового президента Європейської Ради, який представлятиме усі держави ЄС. За ці важливі посади, які визначатимуть політику об'єднаної Європи у наступні роки, нині на повну силу відбувається внутрішня передвиборна боротьба. Однак, офіційно політики та чиновники вдають, ніби їм ні про що невідомо.

Ніхто не знає напевно

Під час призначення на посади враховується багато факторів: партійна приналежність, стать, вік, досвід керівної роботи, національність, ступінь відомості в державах ЄС, ставлення до єдиної валюти євро у минулому та інші принципові для ЄС питання. Дослідницький центр Votewatch ще навесні цього року опитав тисячу осіб, які працюють у європейських інституціях в Брюсселі, щодо того, який кандидат, ймовірно, матиме успіх. Результат опитування: головний переговірник ЄС щодо Brexit, французький дипломат Мішель Барньє стане новим головою Європейської Комісії, німецький політик Манфред Вебер (Manfred Weber) очолить Європейський парламент, голова Федерального банку ФРН Єнс Вайдманн (Jens Weidmann) стане на чолі ЄЦБ, а прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте буде головою Європейської Ради.

Ці прогнози, на думку декого з любителів поговорити на кадрову тему у Брюсселі, мають певні недоліки: 1. Барньє вже 67 років, і він не впорався вчасно з Brexit-переговорами. 2. Вебер та Вайдманн є німцями, а згідно з принципом пропорційного розподілу посад серед невеликих та великих держав ЄС, представники однієї країни можуть отримати лише одну найвищу посаду. 3. Ніхто з них не є жінкою, а стать, звісно, також відіграє роль. Канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel), яка відіграє одну з найважливіших ролей у кадровій грі, ймовірно, намагатиметься перетягнути на одну з посад в ЄС француженку Крістін Лагард, яка нині очолює Міжнародний валютний фонд. Президент Франції Еммануель Макрон, ймовірно, намагатиметься посприяти кар'єрному зростанню данської єврокомісарки Маргрете Вестагер.

Меркель та Макрон тримаються у тіні

Журналісти та прогнозисти у Брюсселі переважно поділяють думку, що Франція та Німеччина, які залишаються на лідерських ролях в ЄС, прагнутимуть отримати великий шматок цього кадрового пирога. Еммануель Макрон може просувати когось зі своїх співвітчизників на найвищі посади в ЄЦБ. Німецька канцлерка може спробувати домогтись призначення головою Єврокомісії її вірного соратника Петера Альтмаєра (Peter Altmaier), який володіє англійською, нідерландською та французькою мовами. Але це усе - лише припущення. Ані Макрон, ані Меркель жодних заяв з цього приводу не робили. Німецькі газети, утім, останніми днями повідомляють, що шанси Єнса Вайдманна перейти з Центробанку Німеччини на роботу до ЄЦБ знижуються. Вайдманн у монетарній політиці вважається "яструбом" і може захотіти завершити еру політики дешевих грошей, якої дотримується нинішній голова ЄЦБ, італієць Маріо Драгі. І цьому, знову ж таки, пручатимуться такі країни, як Італія, Греція або Іспанія.

Особливо складним є вибір нового голови Єврокомісії. Нинішній її голова, представник Люксембургу Жан-Клод Юнкер не хоче більше залишатися на посаді. Охочих обійняти цю посаду має бути багато, але спершу "основному претенденту" на неї потрібно забезпечити перемогу своєї партії на виборах до Європарламенту. Свої претензії на посаду голови ЄК висуває найбільша фракція у новому Європарламенті. Однак, він обирається главами держав та урядів 28-ми держав-членів ЄС. Європарламент має згодом проголосувати за цю кандидатуру, затвердивши або відхиливши її, але не має права пропонувати власних кандидатів.

Що ж відбуватиметься, наприклад, якщо у 2019 році своє представництво в Європарламенті суттєво збільшать популістські та євроскептичні партії з Італії, Німеччини, Швеції? Чи зможуть глави держав та урядів країн ЄС, між якими існують суперечності, взагалі погодити єдину кандидатуру? Кадровий пакет повинен стати частиною нинішніх переговорів щодо бюджету на період 2021-2027 років. Ці переговори, на думку німецького єврокомісара з питань бюджету Ґюнтера Еттінґера (Günther Oettinger), будуть важкими. Не виключено, що Італія, Угорщина чи Польща поєднають кадрові питання зі своїми вимогами під час бюджетної суперечки. Можливо й Німеччина як країна, що робить найбільші бюджетні внески у ЄС, застосує цей свій важіль впливу під час розподілу посад?

Манфред Вебер, хто це?

Тому гра за ЄС у 2019 році матиме дуже багато змінних. "Буде дуже важко слідкувати за ситуацією", - припускає один з брюссельських дипломатів. Ще важчим для європейських громадян буде взагалі зрозуміти, хто і проти кого виступає. Імена кандидатів практично невідомі для широкого загалу. Хто знає того ж представника баварського Християнсько-соціального союзу Манфреда Вебера, який у вересні може бути обраний консервативними партіями топ-кандидатом від ФРН? Звичайно, якщо це ляже у розрахунки канцлерки Меркель.

Тож усі брюссельські прогнози - без жодних гарантій. Як завжди.