Спочатку всі думали, що коронавірус - лише місцева проблема для китайців. Ухань? Ніколи не чув. Ухань був далеко. А китайські можновладці спершу мовчали про небезпечний вірус, який там поширювався. Потім вони посадили під домашній арешт жителів міста та всієї постраждалої провінції Хубей. Світ спостерігав і думав, що він у безпеці...

Але вірус не зважав на кордони і вирушив у мандри. Голландець Тьєрд Роярдс (Tjeerd Royaards) надає поняттю "мандрівник" зовсім нового значення. Раптово дедалі більше людей стали хворіти і вмирати в інших країнах.

В оточенні коронавірусів ви відчуваєте себе вразливими в усьому світі. Вакцини немає і ніхто не знає, що буде далі. Навіть вірусологи та лікарі. Паоло Каллері (Paolo Calleri) підсумовує це відчуття безсилля, яке охоплює людей і тримає під контролем.

"Залишайся вдома" - це наказ для всього світу, щоб не заразитися коронавірусом. Але підступний вірус часто домінує у думках, коли ти вдома. Навіть рахуючи овечок перед сном, ця дівчина з-під пера турецької карикатуристки Менекше Чам (Menekşe Çam) не відчуває себе у спокої: вірус потрапляє і в її сни.

Соціальна дистанція змушує багатьох відчувати, що їх виганяють на безлюдний острів. Але якщо світ заблоковано, то цей фан дортмундської "Борусії", принаймні, не хоче обійтися без свого улюбленого Borsigplatz - легендарного місця, де був заснований його клуб і де відбувалося стільки святкувань перемог у Бундеслізі.

Італійці, які найбільше постраждали від пандемії у Європі, підбадьорюють одне одного. Під час карантину вони щовечора співають і грають музику на балконах. А також аплодують героям кризи - лікарям та медсестрам. Це створює відчуття єдності попри вимоги соціального дистанціювання. Tutto andrà bene - все буде добре!

Обмеження суспільного життя не скрізь таке суворе, як на півдні Європи. У Німеччині, приміром, можна виходити на вулицю, але треба дотримуватися дистанції від інших не менше 1,5 метра. Інакше є ризик суворих штрафів. Правоохоронці безжалісні.

Носіння масок мінімізує ризик і тому є обов'язком для всіх у багатьох країнах. Але що робити, коли всі маски розкупили і їх неможливо дістати? Тоді потрібен талант до імпровізації, як у російського карикатуриста Сергія Білозерова. Ті, хто так себе захищає, можуть без проблем заходити у приймальню сімейного лікаря.

Мити руки, мити руки і ще раз мити руки. Ось та мантра, яку політики та медики повторюють щодня, щоб вижити у війні проти коронавірусу. Дядько Сем також закликає американців робити це. Втім, втілювати пораду нинішнього президента США Дональда Трампа про ін’єкцію дезінфікуючих засобів всередину тіла навряд чи варто.

Це змагання проти часу. Науково-дослідні лабораторії розробляють вакцину, яка б знищила коронавірус. Але поки смертельна гра між людьми та хворобою триває - результат невідомий.

Щоб захистити своїх громадян, уряди в усьому світі запровадили карантин - з руйнівними наслідками для економіки. Багато компаній на межі банкрутства. Попри численні програми допомоги, мільйони людей вже не знають, чим платити за квартиру та їжу. Для китайського карикатуриста Родріого (Rodriogo) економічна криза - це ще більший монстр, ніж вірус: "Здогадайтесь, що буде далі?"

У якийсь момент пандемія стане історією - так, як колись іспанський грип. І тоді дідусь розповість онукові, як це було, коли люди ходили у магазин, укутавшись у все, що тільки можна, і запасалися спагеті та тушонкою. А також про часи, коли майже не залишилося туалетного паперу і доводилося битися за кілька останніх рулонів...

Нарешті повечеряти в якомусь затишному закладі: таке бажання, напевно, виникає в багатьох людей після декількох тижнів із закритими ресторанами. У культурному центрі Mediamatic в Амстердамі гості тепер можуть пообідати у п'яти невеликих теплицях - добре захищених від вітру, погоди та вірусів інших відвідувачів. Концепцію сприйняли позитивно, і до кінця червня всі столи повністю зарезервовані.

Лежати на пляжному лежаку і дивитися на хвилі: для багатьох відпочивальників - це звична картина відпустки на німецькому узбережжі Північного моря. У часи пандемії меблі для сидіння дедалі частіше купують для балконів і садів, розповідають майстри з містечка Букстегуде в Нижній Саксонії. Новий підхід: якщо відпустка біля улюбленого моря скасовується, то пляжний лежак можна поставити і вдома.

Цей перукар з Ессена приймає свого першого клієнта після шеститижневої перерви на карантин. Але все трохи інакше, ніж раніше: захисна маска є обов’язковою, між мийками стоїть перегородка з оргскла, а чашка кави під час очікування - табу. Однак, здається, клієнтам це не важливо, адже у багатьох перукарнях все зарезервовано на тижні вперед.

Оргскло також встановили і в цьому міланському ресторані. У "Gaga Café" прозорі перегородки відокремлюють як гостей за столом, так і столи від проходів. Це має зменшити ризик зараження. Маску все ж потрібно носити - хоча б до тих пір, поки ви не п'єте і не їсте. Італія сильно постраждала від пандемії COVID-19, але життя повільно повертається в звичне русло, хоча і з новими реаліями.

Хто сказав, що весілля в часи пандемії повинні проходити без гостей? Ця молода пара наречених вирішила провести весільну церемонію в автомобільному кінотеатрі в Дюссельдорфі, гості стежили за дійством через свої радіоприймачі та голосно засигналили після вирішального "так". Це було перше в Німеччині весілля в автокінотеатрі, але не останнє.

Також артисти, як комік Бюлент Чейлан, використовують автокінотеатри для успішних виступів. У містечку Фірнгайм стоянка місцевого торгового центру, на якій відбувався його виступ, була заповнена вщерть. Але не всі в захваті від цього: жарти можна почути лише через радіоприймач, але сигнали автомобілів замість аплодисментів заважають місцевим мешканцям. Цей шанувальник обрав безшумний вид оплесків.

Ось так може виглядати офіс майбутнього: чорні позначки на підлозі вказують на те, наскільки близько ви можете підійти до свого колеги, дотримуючись безпечної відстані у два метри. Панелі з оргскла за моніторами забезпечують додатковий захист. Для реалізації такої концепції амстердамського відділення однієї з консалтингових компаній з нерухомості потрібно лише одне - багато місця.

У найближчі місяці дотримуватися необхідної відстані людям доведеться не лише в приміщеннях. На станції метро у французькій Ніцці відбитки взуття вказують на те, де можна чекати на прибуття поїзда. Подібні приклади є в усьому світі. Однак це навряд чи допоможе уникнути скупчення людей під час посадки.

Навіть на данських торгових вулицях люди повинні рухатися регульованими смугами. Як і у випадку з автомобільним та велосипедним рухом, в Ольборзі пішоходи повинні дотримуватися правої сторони. Це має допомогти уникнути занадто близьких контактів. Чи виявляться такі заходи успішними? Сумнівно, принаймні на перший погляд.

У густонаселеному Гонконзі можна зустріти людей із розрізаною пластиковою пляшкою на обличчі. Таким чином окрім соціального дистанціювання, вони захищають себе ще й від вірусів, що передаються повітряно-крапельним шляхом. Очевидно, що це не найзручніший захисний винахід, проте, принаймні, дешевий.

Дотримуватися відстані - це одне, уникати інфекцій на поверхнях - зовсім інше. Тому багато людей використовують лікті чи рукави, щоб відчинити двері в лікарнях чи громадських туалетах, але це вдається лише умільцям. На думку винахідників, ця дверна ручка повинна вирішити дану проблему.

Навіть ті, кому вдалося дістатися до тихого місця не торкаючись дверної ручки, повинні перелаштовуватись. Комунальники вирішили забезпечити відстань між відвідувачами громадського туалету в Брюсселі, закривши окремі пісуари. Чому просто не використовувати виключно закриті кабінки, ймовірно, залишиться таємницею чоловічого туалету та його користувачів.

Пандемія коронавірусної інфекції змусила цих українців у Львові згадати про маски лікарів Середньовіччя під час чуми. Страхітливі маски з величезним пташиним дзьобом наводили страх на хворобу, від якої не було лікування, але, перш за все, вони захищали (на зразок сучасних респіраторів) самих лікарів від інфекції. У дзьобі були пахучі трави, які рятували медиків від чумного смороду.

Обличчя страждання Середньовіччю присвячені музеї в багатьох містах. Музей Tortureum у хорватському Загребі показує маски, які в темні віки використовувалися як інструменти тортур і катувань.

Маска з'явилася як реквізит культу. Ритуальні маски зображали тварин, духів, міфологічних персонажів, сили природи. Вони широко відомі з найдавніших часів у багатьох племен і народів світу та використовувалися для комунікації з надприродними силами. Або для залякування злих духів.

Куленепробивне обличчя Здатність маски викликати страх використовується й донині. Балістична маска входить до екіпіровки спецназу в багатьох країнах світу. Лицьова броня призначена не тільки для захисту від куль. Вона ефективна також як засіб залякування. У фантастичному бойовику "Острів" (2005 року) дія відбувається в 2019 році після глобальної катастрофи.

Розкішні венеціанські маски в минулому носили не тільки під час карнавалу - свята анонімної вседозволеності. Збіднілих патриціїв, замаскованих під жебраків, маски захищали від нескромних поглядів, коли ті просили милостиню. Знаменитості в масках подорожували інкогніто.

Від "Маскараду" Лермонтова до "Привида опери": костюмовані вечірки великосвітського товариства з любовними пригодами і багатоходовими інтригами не раз слугували сюжетними лаштунками для мелодрам і трагедій у романах, операх і фільмах.

У кожної епохи - свої розваги. Неживу маску замість обличчя ризикують отримати ті, хто надто захоплюється гонитвою за вічною молодістю і бездоганною красою. Французький фільм жахів "Очі без обличчя" (1960) відомий своїми натуралістичними сценами пластичної хірургії і показом знівечених людських облич.

У кожної епохи також - свої ідеали краси. Золота маска Тутанхамона слугує прекрасним зразком давньоєгипетського ювелірного мистецтва. На відміну від посмертної маски з гіпсу, яка є зліпком з обличчя покійного і залишається у світі живих, похоронна маска зберігає обличчя покійного для його подорожі в світ потойбічний.

Стереотипні ролі й маски, які ми приміряємо на себе в нашому соціальному житті та під впливом масової культури, досліджує в безкінечній серії постановочних фотографічних автопортретів Сінді Шерман. За безликими персонажами художниця закликає побачити людину.

Австралійська співачка Сіа стверджує, що її сценічна перука, яка практично повністю приховує обличчя, допомагає їй залишатися невпізнаваною в повсякденному житті. Насправді в інтернеті можна легко знайти фотографії Сії, і, звичайно ж, маска з перуки - це насамперед частина іміджу.

Французький дует Daft Punk не з'являється на публіці без шоломів, свого фірмового камуфляжу. Як виглядають Тома і Гі-Мануель, давно вже відомо їхнім фанатам. Але це не заважає піонерам електронної танцювальної музики зберігати свій культовий статус і понині.

Дівчата в балаклавах з російської антиієрархічної панк-групи Pussy Riot прославилися на весь світ не концертами чи альбомами, а своїми політичними акціями.

Нове обличчя - маска, все змінює. Її перевтілювальну силу охоче використовує і кінематограф. Джим Керрі в кінокомедії "Маска" (1994 рік) перетворюється за допомогою чарівної маски з невдахи на супергероя.

Мало який фільм жахів обходиться без маски, нехай навіть лише з гриму. "Крик" цитує десятки культових фільмів жахів і сам після виходу на кіноекрани в 1995 році поповнив їхні лави. Маска з цього фільму відсилає до знаменитої картини Едварда Мунка "Крик".

"Авіньйонські дівиці" - перша картина кубічного періоду Пабло Пікассо - написана в 1907 році. Дві праві фігури з обличчями, що нагадують африканські маски, знаменують собою народження нової течії в живописі. Невинний ідеал класичного оголеного тіла змінив новий образ сексуальності, агресивний і загрозливий.

У сучасному театрі Європи актор перевтілюється в образ без допомоги об'єкта, який приховує обличчя. Але в деяких постановках маска продовжує нагадувати про своє народження в культі смерті. Так "Ім'ярек" (Jedermann) за п'єсою Гуґо фон Гофмансталя (Hugo von Hofmannsthal), що йде в Зальцбурзі з 1920 року, розповідає про самовдоволеного багатія, за яким приходить Смерть.

Через маску в японському театрі й сьогодні використовується техніка повного ототожнення виконавця з втілюваним ним персонажем. Надіти маску - це такий же складний процес, як "вжитися в роль" за методом Станіславського. Маска і актор не існують окремо. Людина і маска стають одним цілим ще задовго до виходу на сцену.