DW: Пані Діордічук, Ви створили серію картин, яка розповідає про революційні події на Майдані Незалежності у Києві. На Ваших полотнах зображені цеглини, коктейлі Молотова, гранати, що вибухають... Розкажіть, як взагалі Ви потрапили на передову української революції?

Марія Діордічук: Я - киянка, тому від самого початку спостерігала за усім, що відбувається, але потім, коли протести набули вже масового характеру, я переїхала до Українського дому, щоб бути у самій гущі подій. Там ми жили разом із Самообороною Майдану.

Чи не було Вам лячно, коли протистояння набули насильницького характеру, чи не хотілося усе це лишити?

Ні, піти не хотілося, бо ми почали розуміти, що ми відстоюємо своє майбутнє, свою країну і, що ми власними руками можемо створити фундамент для свого майбутнього життя. Ми всі були "краплями в океані", і це було чимось новим для нашого народу, чимось особливим. Ми боролися за відчуття власної гідності і за становлення нової нації. Ми боролися проти корупції, проти "царя", проти усіляких "імперських замашок", проти залишків Радянського Союзу. Неймовірно було спостерігати за тим, як величезна кількість людей самоорганізовується заради спільної мети.

Чому Ви вирішили брати участь у цих подіях як митець, як художник? Де Ви черпали натхнення?

У кожній країні заведено так, що кожен професіонал займається своєю справою, у кожного є свої задачі. Воювати краще виходить у людей, які мають про це хоч якесь уявлення. Ми старалися робити усе, що було в наших силах, а в наших силах було стати "воєнними художниками". Ми намагалися "констатувати події" у своїх роботах, писати "чесний живопис", максимально передавати правду. Бо я не солдат, я - художник. І я не бачила нікого ще, хто б малював там, тому я й почала.

Як довго Ви були на Майдані?

Понад два місяці. Я була там і вдень, і уночі. Часто траплялися ситуації, коли потрібно було їхати серед ночі, щоб малювати плакати чи якісь листівки. Тобто були не тільки ті завдання, якій йшли від серця, були ще й так званні "робочі моменти". Було таке відчуття, що якщо я туди не піду, то можу пропустити щось дуже важливе, про що потім буду шкодувати.

Як Вам вдавалося малювати безпосередньо під час заворушень? Було важко?

Було декілька стадій роботи. Перша - це коли була така ейфорія, поки не почалися вбивства. Коли ж почалися вбивства, то ми теж почали розуміти, що також можемо потрапити до "Небесної Сотні", що нас теж можуть вбити і це вже був зовсім інший емоційний стан. Тоді ми йшли туди і працювали там кожного разу, як востаннє. Потім страх зник. Він став вже майже невідчутним. Я стала якоюсь більш черствою, і переді мною була лише одна задача - малювати. Ситуацію загалом я намагалася вже не аналізувати.

А Ви можете пригадати якісь події на Майдані, після яких Ви одразу ж щось намалювали?

Так, приміром картина "Праотець" - це картина про те, як у Європі у ХХІ сторіччі правоохоронці, зокрема "Беркут", застосовують до активістів справжні тортури, тобто використовують такі методи, які колись були притаманні лише Інквізиції. Головний герой цієї картини існує насправді і став прикладом для багатьох людей.

Багато художників після перших трагічних подій перейшли працювати у свої майстерні, Ви ж вирішили продовжити працювати на передовій. Скажіть, чи не було б краще малювати вдома, в безпеці?

Я про таке навіть не думала, бо вже до того часу я вирішила для себе, що моя місія - "задокументувати" все. Відчуття причетності до формування нової історії з’являється не в кулуарах і не у спокійних місцях, тільки на передовій. Коли я бачила російську пропаганду, то розуміла, що маю бути тут, щоб показати усе так, як воно було насправді.

Мені відомо, що Вас поранило осколком в око, невже навіть після цього загроза не здалася Вам занадто серйозною і Ви продовжували ризикувати своїм життям?

Звісно ж, було дуже боляче. І коли щось летить тобі прямо в око, ситуація не з найприємніших. Але найжахливіше, що я пережила в той день, так це те, що я збрехала мамі, сказавши, що я у безпечному місці, коли ж насправді я носила шини і допомагала на передовій робити "димову завісу". Тоді фізичний біль був не настільки сильним, як моральний. Дотепер око ще повністю не зажило, але я сподіваюся, що скоро усе пройде.

Як Ви ставитеся до подій які розгортаються в Україні зараз, зокрема на Сході?

Дуже довгий час у цьому регіоні насаджувалася російська пропаганда, раніше, ще до Майдану. Тому там, в принципі, регіон вже давно був готовий до відділення. Вони не повстали, як повстав Майдан у Києві, вони справді все це засуджували. Але дуже важливо розуміти, що там також є багато людей, котрі підтримують Україну, просто вони є дуже наляканими, щоб щось робити. У своїх роботах я намагаюся їм показати, що ми з ними, що ми єдині, ми думаємо про них і ніколи від них не відмовимося.

Довідка: Марія Діордічук - молода українська художниця, що займається творчістю з семирічного віку. Тоді вона виграла свій перший конкурс в Осло. Після закінчення восьмирічного навчання у художньому училищі Марія продовжувала займатися мистецтвом. Її роботи представлені у приватних колекціях в Аргентині, Японії, США, Канаді та Чехії. Вона малювала українську революцію 2014 року, перебуваючи безпосередньо на Майдані. Експозиція під назвою "Кольори свободи" налічує 12 картин з Майдану і була показана в Києві, а також у столицях Естонії, Фінляндії та Данії.