Від самого ранку на кухні родини Семенових вже йде підготовка до робочого дня. На столі – чотири згортки з бутербродами. Один візьме з собою до школи 13-річна Аліса, другий – 5-річна Емілія в дитсадок, третій – на роботу йде їхній тато Ігор, а четвертий – мама-студентка Вікторія. 36-річна українка, дипломований історик з багаторічним досвідом роботи у російськомовних ЗМІ України та Німеччини, вирішила здійснити свою заповітну мрію і стати… ілюстратором. Від початку жовтня вона – першокурсниця факультету дизайну Вищої школи Георга-Симона Ома у Нюрнберзі. "Уперше в житті я дозволила собі зайнятися тим, до чого у мене по-справжньому лежить душа, - каже студентка. - Моя наступна мета – навчитися заробляти цим на життя".

Графіку Вікторія опановувала вдома, за комп’ютером. За компанію з подругою вона записалася на курси підготовки портфоліо для абітурієнтів. "Я вирішила лише випробувати свої сили, потренуватися, - розповідає Вікторія. - Тож, здивуванню моєму не було меж, коли викладачка, переглянувши мої роботи, порадила мені вступати. Навіть склавши непрості іспити й отримавши повідомлення про вступ, я все ще не могла повірити, що мені це вдалося!"

Коли українці працюють, німці ще тільки навчаються

У Німеччині до університету вступають пізніше, ніж в Україні: за даними Федерального статистичного відомства, середній вік першокурсників у ФРН – 23 роки. В Україні ж, як відомо, навчатися зазвичай ідуть відразу після закінчення школи, тобто у 17-18 років. Виходить: поки німці ще сидять на лекціях і семінарах, українці, отримавши диплом, уже активно роблять кар’єру.

31-річний німецький студент Бенні Бекер – радше виняток. Лише відпрацювавши десять років у Бундесвері та п’ять років фітнес-тренером, молодий чоловік вирішив інвестувати засоби й сили у перспективну в Німеччині професію вчителя. "У моєму віці вже формується чітке уявлення про те, чому хочеш присвятити життя. Є певний досвід роботи, усвідомлення власних переваг і слабких сторін. А головне – прагнення якомога швидше отримати диплом, - розмірковує студент. - Адже до того моменту мені вже виповниться 35".

Студент-спортсмен "пенсійного" віку

Бенні навчається навіть у двох вищих школах: на вчителя молодших класів – у Кельнському університеті та на викладача фізкультури – у Кельнській вищій школі спорту. Аби вступити до єдиного спортивного вишу країни, тренеру довелося пройти жорсткий відбір: 20 дисциплін у п’яти видах спорту за один день – від плавання, командних і парних ігор до легкої атлетики і спортивної гімнастики. "На екзамені я був "найстарішим". Адже у моєму віці багато спортсменів уже завершують кар’єру, - пригадує Бенні. - І хоча двадцятирічним легше бігти крос, я, наприклад, сильніше штовхаю ядро. Тож, відсіяти мене їм не вдалося".

Утім, Бенні відрізняється від своїх одногрупників не лише віком. Провчившись три семестри, він зрозумів, що на відміну від своїх одногрупниць та одногрупників не прагне бути відмінником. Головне – здати іспит. "За десять років професійного життя я майже втратив навики навчання. Дуже важко примусити себе робити домашні завдання чи писати вечорами реферати", - з посмішкою зізнається Бенні.

"Тим, кому за" підтримка не світить

Психологи, які працюють в університетах Німеччини, не вбачають у навчанні після 30-ти нічого незвичного. 30-річні студенти звертаються до них з такими ж скаргами, як і 20-річні: безсоння, страх завалити іспит, відсутність мотивації, депресія, пояснює психолог Вільного університету Берліна Ганс-Вернер Рюкерт.

Значно більше проблем у студентів "у розквіті сил" з фінансуванням. Програми студентських кредитів, страхування і пільги на них не поширюються. "Хоча в розвиненому німецькому суспільстві постійно йде мова про необхідність підвищувати кваліфікацію упродовж усього життя, тим, хто наважиться отримувати вищу освіту після тридцяти, необхідно подолати масу перепон", - пишуть експерти консультаційного порталу Studis Online Олівер та Катрин Іост. Починаючи з 30-ти, життя для студентів дорожчає, наприклад, медичне страхування, а при вступі на бакалаврат на кредит від держбанку розраховувати не варто. Не кажучи вже про стипендії та ґранти. "Занадто великими є побоювання утримувати таким чином вічних студентів чи ледарів", - пояснюють автори.

Не піддаватися на провокації!

Тендітна Вікторія Семенова любить подумки посміятися з реакцій однокурсників, які дізнаються про її вік та сімейний статус. "Перша реакція – легкий шок, - жартує вона. - Як правило, мені не вірять – доводиться показувати свій паспорт та фото дітей". Майже всі її одногрупники на десять-п'ятнадцять років молодші, але з повагою ставляться до її рішення.

"У змішаній групі більш досвідчені студенти слугують взірцем для молодших, - пояснює Кристоф Шмідт, керівник магістерської програми International Media Studies Академії DW. - А викладачі можуть, опираючись на професійний та життєвий досвід цих студентів, проводити заняття на більш високому рівні". У його магістратуру щороку вступають майже третина студентів віком за 30, і декан відзначає, що вони більш цілеспрямовані. "З іншого боку, у багатьох уже сформувався світогляд, а разом з ним часом і стереотипне мислення", – підсумовує професор.

Зі стереотипами доводиться боротися і Вікторії. "І як ви це собі уявляєте? З дітьми, чоловіком та ще й у вашому віці?" – відреагувала якось викладачка мовних курсів. Психологи підкреслюють, що для тих, кому рішення навчатися після 30 далося нелегко, особливо важлива підтримка близьких людей. Якщо вас не розуміють, поясніть, чому освіта – не марна витрата часу, а перспективна інвестиція засобів і зусиль. "Якщо ж рідні і після цього не сприймають ваші наміри серйозно, постарайтеся абстрагуватися від подальших дискусій на цю тему", - радить Ганс-Вернер Рюкерт.

Після чотирьох пар Вікторія поспішає зі щойно спеченим пирогом на батьківські збори в дитсадок. "Тепер головне – встигати і пиріжки пекти, і навчатися, як слід, - жартує вона. - Сподіваюся, запалу вистачить!"