В усіх релігіях є такі дні, коли не бажано - а то й не можна - нічого робити, лише радіти, відпочивати і славити об'єкт культу в той спосіб, який пропонує культ. Саме ці дні називаються святими - або святами. Я майже переконана, що розумні, чи бодай спостережливі люди колись вигадали ці дні для того, щоби в усіх нас був час подумати. У передріздвяний час щороку всі ми можемо спостерігати, як сходить нанівець цей блискучий від гирлянд та інтер'єрних прикрас задум. А жаль.

Грудень традиційно значно більше схожий на кінець світу, аніж на кінець року. Замість зробити висновки, ми часто хочемо підбити підсумки, але перед тим - якось швиденько покращити свої результати, ну, щоби підсумки нас потішили же. Зробити, знайти, придбати, подарувати, сказати все те, що могли робити впродовж усього року, але чомусь не встигли. Пережити всі досвіди і перебути в усіх місцях, набути усіх умінь та знань і завершити все, що розпочали. Навіть якщо багато з того, що ми розпочали, з тих чи інших причин завершувати не варто.

До цього додається необхідність отримати і надіслати багато подарунків, привести до ладу здоров'я, чи хоча б волосся й тіло, відвідати нескінченні вечірки і бранчі, сніданки, гостини і родинні зустрічі - традиційно все, все це чомусь треба робити саме в грудні й з останніх сил - на початку січня. Так, ніби після католицького та протестантського Різдва над світом нависне гігантський метеор, який поцілить в планету прямо в Новорічну ніч, а після православного Різдва світ відновиться уже зовсім не таким, як був раніше, небезпечним, невідомим - у ньому вже не можна буде ані завершити справи, ані піти в гості, ані провести вечір з колегами, ані повести дітей на ковзанку, ані вбрати нову сукню, ані закінчити ремонт, ані дослухати онлайн-курс, ані поїхати в відпустку, ані звісно - дарувати, обійматися, обмінюватися милими дрібничками. Все потрібно встигнути до того, як. Ну, поки не почалося. Тобто, поки не скінчилося.

Дослідницький центр Annenberg Public Policy і журнал Psychology today перед святами нагадують: не вірте, коли в медіа пишуть, що на Різдво припадає пік за кількістю самогубств, це не так. Але я уявляю собі всіх цих журналістів та редакторів, яких об'єднує в передсвятковий період одна-єдина думка: хочеться здо.. (закреслено) щоби все це нарешті скінчилося. Коли їм здається, що цього ж найбільше хочеться усьому світові, - хто ж їм не повірить, хто заперечить? Ніхто, ніхто.

Я би хотіла свят в релігійному сенсі цього слова. Коли не слід нічого робити, окрім як славити і радіти. Я погано уявляю собі, як можна радіти чи хоч когось чи щось славити, перебуваючи 24/7 в заторі, в черзі, в поспіху. Такі місця, як пошта та всі на світі служби доставки, великі супермаркети і загалом, мають бути додатково заборонені до відвідування в передсвяткові дні. Для того, щоби восславити хоча би саме життя, потрібно зупинитися і бодай трошки зосередитися на ньому.

Наш світ дуже швидкий. Нам дуже потрібен час - для того, щоби думати про людей, яких обіймаємо, про діла, які робимо, про речі, яких набуваємо, про досвіди, якими набуваємося, про мрії, які мріємо, і цілі, які собі ставимо. Робити це все, не маючи часу подумати - погане життя, в ньому нічого святкувати. Намагаючись не відкласти на завтра все, що можна зробити сьогодні, можна випадково прогледіти і сьогодні, і завтра, і себе самого серед цього усього.

Насправді немає майже нічого, що запізно робити і що не можна відкласти, якщо є така потреба чи бажання. Нічого, що точно слід закінчити, якщо розпочав, навіть якщо воно не приносить ні радості, ні щастя, ні результату. Нічого, що є достатньою причиною не зупинитися і не подумати більше і краще над якимось непевним вибором чи складним рішенням. Немає нікого, кого треба любити згідно з календарем, нема ніяких подарунків, за які треба бути вдячним через силу, жодних ситуацій, коли треба робити щось навзаєм без взаємності.

І звісно, жодної, жодної поважної причини не побути довше, повільніше, глибше із самим собою або з по-справжньому дорогими людьми. Щодня, щомісяця, щороку.