У Румунії повені тривають уже майже чотири місяці. З кінця квітня тут загинули 58 осіб, економічні втрати оцінюють у півтора мільярди євро. Іспанія та Португалія звернулися до Євросоюзу по допомогу: через погані врожаї населенню незабаром бракуватиме основних продуктів харчування. Пересохлі річища, порожні водойми, випалені сонцем поля та величезні лісові пожежі – таким літо 2005-го було на півдні Європи. Цього тижня на південні штати Луїзіана, Міссісіпі, Алабама та Флорида обрушився буревій „Катрина”. Кількість жертв спричинених ним катастрофічних повеней може сягнути кількох тисяч, понад мільйон осіб залишилися без даху над головою. На ліквідацію наслідків стихійного лиха, за попередніми оцінками, знадобиться до 100 мільярдів доларів. Буревіїв, які б спричиняли такі збитки, в історії США досі не траплялося. „Компенсувати дію парникового ефекту буде що далі, то складніше, – каже Клаудія Кемпферт, співробітниця Німецького інституту економічних досліджень. – І не лише для бідних країн Азії та Африки, а й для промислово розвиненого світу”:

„Економічні збитки від екстремальних погодних умов збільшилися упродовж останніх трьох десятиліть у 15 разів. Повінь 2002-го року, наприклад, обійшлася європейським країнам у 13 мільярдів євро. Посуха 2003-го – в 10 мільярдів і коштувала життя 27.000 людей. І, на жаль, це тільки початок. За нашими підрахунками, до 2050-го року на ліквідацію наслідків природних катастроф у цілому світі може бути витрачено до 200 мільярдів доларів США – сума з одинадцятьма нулями.”

У своїх розрахунках німецькі економісти виходили з того, що впродовж наступних десятиліть середня температура атмосфери може зрости на два градуси за Цельсієм порівняно з доіндустріальною епохою. „Це один із найгірших варіантів, але зовсім не такий уже й далекий від реальності, - каже Клаудія Кемпферт. – Потепління треба принаймні сповільнити, бо зміни клімату стануть необоротними. Першою галуззю економіки, яка відчує це сповна, буде сільське господарство”:

„Певні регіони стануть узагалі непридатними для аграрництва. В інших, швидше за все, доведеться вирощувати якісь нові, нетипові для наших широт культури. Це, в свою чергу, впливатиме на цілу екосистему, на весь рослинний та тваринний світ європейського континенту. Безпосереднє знищення врожаїв через посухи та інші погодні катаклізми – лише частина проблеми. Сільське господарство не менше потерпатиме й від порушення екологічної рівноваги.”

За деякими даними, кліматичні зони планети вже почали зміщуватися в напрямку від екватора до полюсів. „До бананових плантацій у середньоєвропейській смузі можливо залишилося не так багато часу, як дехто гадає,” – каже Гем Клаусен, фахівець потсдамського Інституту вивчення наслідків змін клімату:

„Посилення концентрації парникових газів означає, що атмосфера дедалі більше нагріватиметься. Причому над суходолом сильніше, ніж над океаном. Унаслідок цього опади в тропіках ставатимуть іще ряснішими, а в тому ж середземноморському регіоні дощів ітиме дедалі менше. Кліматичні умови тут уже наближатимуться до тих, які сьогодні характерні для північної Африки.”

Мешканці другої найбіднішої країни світу Нігеру, які постійно потерпають від голоду через посухи, радітимуть, якщо за 50-100 років їхня напівпустеля Сахель нарешті вкриється зеленню. На узбережжі Середземного моря селяни з жахом сприймають повідомлення про те, що 35 градусів у затінку – ще не межа, й триватиме літо можливо в середньому на два місяці довше. Швейцарський метеоролог Кристоф Шер:

„Улітку ситуація з водою є просто критичною. З південного боку Альп меншає опадів. Водойми не встигають наповнитися навіть навесні. А за незвичайно високих температур, доводиться вичерпувати й останні запаси ґрунтових вод.”

У перспективи, за якими південь Європи невдовзі перетвориться на самі лише піщані дюни, екологи все ж таки відмовляються вірити. Сумнівів немає в одному: прісна вода буде однією з головних проблем у Середземномор”ї. Досі висохлі влітку ґрунти щедро зволожували зимові дощі. Якщо їх випадатиме замало, доведеться споруджувати в гірських районах нові водойми, прокладати канали для того, щоб зрошувати поля в долинах. І все це теж витрати, спричинені загальним потеплінням. На північ від альпійських гір доведеться нарощувати дамби, бо взимку річки виходитимуть з берегів. Водночас кліматологи не виключають, що влітку річище Рейну, наприклад, практично залишатиметься сухим. Так, як це вже тепер трапляється з найдовшою річкою Італії По.

Приблизно кожні сто тисяч років орбіта Землі зміщується так, що на північ американського та європейського континентів потрапляє набагато менше сонячного проміння. Температура повітря падає, сніг не тане навіть улітку, й через те, що білі поверхні рефлектують більше тепла назад у атмосферу, стає дедалі холодніше. Зрештою, на ґрунті утворюється панцир з льоду, який поступово поширюється на південь. Явище, добре відоме під назвою „льодовиковий період”. Франк Сироко, кліматолог університету міста Майнц:

„Останнє зледеніння Північної Америки розпочалося 118 тисяч років тому. На європейському континенті, який на північ так далеко не простягається, холоди настали на 40 тисячоліть пізніше. Зате, показали проби з вулканічних кратерів гірського масиву Айфель, зниження температур відбувалося тут дуже стрімко. Упродовж усього кількох років у цій місцевості зникли всі дерева. Сьогодні нам важко собі уявити, але колись Німеччина являла собою суцільну снігову пустелю.”

Науковці припускають, що причиною таких різких змін стало те, що через похолодання в Північній Америці змінив свій напрямок Ґольфстрим – тепла океанська течія, яка є своєрідною системою опалення для західної Європи. Нині орбіта Землі знову наближається до критичної траєкторії. То що ж, замість африканської спеки - черговий льодовиковий період? Франк Сироко:

„Усі прогнози зводяться до чіткого „ні”. Якщо вміст СО2 в повітрі залишатиметься на сьогоднішньому рівні, не варто побоюватися, що влітку нам доведеться їздити на санках. Завдяки парниковому ефекту середні температури не знижуватимуться. Навіть, коли сонячного тепла буде недостатньо.”

Позитивним розвитком це навряд чи назвеш, каже Франк Сироко. Жодних даних про те, які саме катаклізми потягне за собою потепління клімату, й чим вони загрожують людству, наразі немає. Існують лише припущення та наукові прогнози. У США, зокрема, багато екологів схиляється до думки, що підвищення атмосферних температур може так само бути природним явищем, як і їхнє зниження. Це було однією з причин, через яку Вашингтон відмовився приєднатися до міжнародного Кіотського протоколу, що зобов”язує промислово розвинені країни до зменшення шкідливих викидів в атмосферу. Всесвітній фонд дикої природи – WWF із такою точкою зору категорично не погоджується. Мартин Гіллер, експерт з питань охорони клімату:

„Природні коливання як причину потепління можна повністю виключити. Сьогодні це вже остаточно зрозуміло. Більшість науковців у цілому світі переконана, що головну роль у нинішніх змінах клімату відіграє людина. Такими темпами температура ще не зростала ніколи. Порівняно з доіндустріальною епохою вміст двоокису вуглецю в атмосфері збільшився на одну третину. Хіба можна при цьому говорити про якісь-там „природні явища”? Відповідь на запитання, як запобігти катастрофі, насправді дуже проста: відмовитися від спалювання вугілля. Складною є реалізація. Від сьогодні в світі не повинно більше з”являтися жодної нової вугільної електростанції. Усі потреби людства, включаючи кондиціонери, які рятують нас від рукотворної спеки, мають забезпечуватися електроенергією з екологічно чистих джерел – сонця, вітру, води та біомаси.”

За матеріалами німецької преси