У католицьку святиню Кельна Менсона не пустили. «У Вас на губах помада», – наполегливо, але ввічливо аргументували дом-швейцари, хранителі собору.

А от у кельнській художній галереї Бріґґіте Шенк, «доморослого Антихриста» чекали з розпростертими обіймами. Тут на першій в Європі персональній художній виставці американської рок-зірки під назвою «Квіти зла» було виставлено 33 акварелі, ціною від 28 000 до 78 000 євро. Менсон розповідає:

«Свої перші картини я малював, занурюючи пензлик в брудну воду. Від цього вони виходили сірими і похмурими. Потім мені подарували набір дитячих акварельних фарб. Тривалість життя малюків, зроблених цими фарбами невелика, але вона довша за моє життя. До живопису у мене такий самий підхід як і до музики. У обох видах мистецтва я прагну досягти контрасту. У своїх роботах я розповідаю про речі, що хвилюють мене. І цікавлюся ними не тільки з погляду малювання».

Виставка «Квіти зла» отримала свою назву завдяки однойменній роботі Менсона. На цій картині зображено два об'єкти у формі квітів, швидше за все троянд, що ростуть з кам'янистого ґрунту. Проте вони складаються не з пелюстків, а з яскраво-червоних черепів. Сам автор каже:

«Я думаю, що моя улюблена картина «Fleurs de Mal» («Квіти зла») найкраще підходить до моєї музики. Минулого року я почав малювати не тільки аквареллю, але і акриловими фарбами, а також чорнилом. Я експериментую, пробую писати навіть абсентом. Мої картини стають точнішими. Раніше я був темнішим і закритим, як і моя музика. Нині ж я став куди відвертішим».

Для мистецтва Менсона характерні досить строкаті акварелі великого формату. Утім, попри всі барви, роботи оголяють похмурі аномалії людської душі. На виставці в Кельні його роботи розбиті за темами. Одна з них – „рідкісні” недуги. Далі – автопортрет під назвою „When I Get Old” („Коли я постарію”). Менсон зобразив себе лисим старим чоловіком, який п'є абсент. Ще один лей-мотив вернісажу – «гучні вбивства». Чотири роботи присвячено Елізабет Шорт, тіло якої було порубане на дрібні шматочки досі такі і не знайденим вбивцею. Є ще одна робота присвячена зниклій без вісті американській дівчинці Джоан-Бені Ремзі. Як зауважує Бріґґіте Шенк, організатор кельнської виставки:

«Обидва її зображення є феєричними, натхненними і мають назву «Спляча красуня». Такий суперечливий підхід характерний для Менсона: тема більш, ніж маргінальна, а форма і фарби дуже легкі й теплі».

Менсон вважає себе спадкоємцем експресіоністів, зокрема німецьких. Хоча його найулюбленіший художник цього напряму австрієць, – Еґон Шилє. До речі, він вбачає певні паралелі з тією епохою та сучасністю:

«Так сам, як свого часу в Німеччині, у сучасних Сполучених Штатах мистецтво піддається судовим переслідуванням і гонінням. Звичайно, я не можу втілитися в тогочасних художників, проте можу черпати натхнення з їхньої творчості».

Інтерес Менсона до німецької історії лише мистецтвом не обмежується. Він виплеснувся також і в роботі „Deutsche Kämpferin“ („Німецька жінка-воїн”). На цій картині зображено голого Адольфа Гітлера як гермафродита в жіночому капелюшку. Бріґґіте Шенк вважає, що від творчості Менсона просто чекають порушення різних табу:

«Одним з табу в Німеччині є тема Гітлера. Менсон же інтерпретує фюрера як голого гермафродита. Його обличчя – це, по суті, гібрид осіб фюрера і Чарлі Чапліна в ролі «біснуватого». Такому жорстокому мотиву протиставлено акварельну техніку світлих, оптимістичних фарб і зображення квітів у нижній частині картини”.

Нині Менсон відправився в турне з нагоди випуску свого ювілейного десятого альбому «Eat Me, Drink Me» („Їж мене, пий мене”). Митець запевняє, що на цьому диску віддзеркалено його новий світогляд, надбаний завдяки малюванню.