"У мене є мрія" - Мартін Лютер Кінг мав величезну мрію: темношкірі та білі співіснуватимуть мирно, свобода і справедливість повернеться до кожного американця, а його чотири дитини житимуть на землі, де їх оцінюватимуть не за кольором шкіри, а особистісними якостями. З цією мрією Кінг увійшов в історію. Понад 250 тисяч людей, включно з білими, спостерігали за його промовою "Марш на Вашингтон" 23 серпня 1963 року у Вашингтоні, округ Колумбія. Його мета: зміцнити права темношкірих, привернути увагу до їхніх проблем у повсякденному житті та в пошуку роботи.

Кінг надихнув людей своєю промовою і своїми думками про справедливе співіснування темношкірих та білих. У нього самого був ранній досвід расової сегрегації. Він народився 15 січня 1929 року в Атланті, штат Джорджія, під іменем Майкл Кінґ молодший. Майкл був сином пастора та вчительки і в дитинстві багато часу проводив з двома білими сусідськими дітьми. Одного разу батьки цих дітей заборонили їм бачитися з темношкірим.

Зміна імені на честь Мартіна Лютера

Але Кінг не здавався. Він вчився з відзнакою як в школі, так і в університеті, де він вивчав соціологію та теологію. Щоправда, вже після його смерті стало відомо, що він скопіював частину своєї докторської роботи. Коли Кінгу було 17 років, він став асистентом свого батька - пастора в Атланті.

І батько, і син глибоко вірили в Бога. Згодом це віддзеркалилось у зміні їхніх імен. У 1934 році Майкл Кінг-старший їздив до Берліна, щоб взяти участь у світовому конгресі баптистів. Під час цієї подорожі він дізнався багато про реформатора Мартіна Лютера і був просто зачарований ним. Після повернення додому Кінг змінив своє ім'я та ім'я свого сина на Мартін Лютер Кінг.

Але його син цікавився не лише релігією, він читав також Арістотеля, Платона, Маркса і більш за все захоплювався творами Махатми Ганді. "Через концентрацію Ганді на Любові та ненасильстві, я відкрив засіб соціальної реформи, який шукав", - сказав Кінг. У 1953 році він одружився з Кореттою Скотт Вільямс, з якою мав пізніше чотирьох дітей.

Перша активність: спротив Рози Паркс

Перша публічна активність Мартіна Лютера Кінга-молодшого відбулася після того, як громадська активістка за права темношкірих Роза Парк відмовилася поступитись місцем у громадському автобусі білому чоловікові, за що її арештували. Це сталося у 1955 році в місті Монтгомері, штат Алабама.

Разом з іншими активістами Кінг більше року бойкотував громадські автобуси. Опір приніс успіх: у 1956 році Верховний суд у Монтгомері заборонив расову сегрегацію в громадському транспорті. Наступного року Кінг виступив з багатьма промовами і написав книгу про свій досвід у Монтгомері.

Активність і затятість Кінга не зменшилась, навпаки - він також підтримав учасників руху "Вільний проїзд" у Джорджії, де темношкірі демонстрували ненасильницький спротив  у малих групах проти расової сегрегації у публічних місцях. Нарешті, загальнонаціональні протести темношкірого населення подіяли. У червні 1963 року тодішній президент США Джон Ф. Кеннеді подав Акт про громадянські справа, який привносив широку національну рівність громадян. Рік потому, після вбивства американського президента, новий господар Білого Дому - Ліндон Б. Джонсон підписав цей закон.

Расова рівність лише на папері

Попри ці політичні зміни, Кінг та інші лідери багатьох рухів за громадянські права не відмовилися від запланованої на 28 серпня 1963 року демонстрації у Вашингтоні. Інакше відома промова Мартіна Лютера Кінга "У мене є мрія" на тлі монумента Лінкольна ніколи б не відбулася.

Рік по тому Кінг отримав Нобелівську премію миру. Але його боротьба за рівні права не закінчилась. Расова рівність існувала лише на папері, саме тому у 1965 році він організував марш від міста Сельма до Монтгомері у штаті Алабама задля того, щоб привернути увагу до несправедливих виборчих прав між темношкірими та білими.

Кілька разів поліція жорстко зірвала марші, але врешті-решт учасники руху змогли провести марш в сусідньому місті. Згодом тодішній президент Джонсон змінив свою думку та закликав до ухвалення нового виборчого закону. Конгрес схвалив відповідний Закон про виборчі права влітку 1965 року.

Тим часом через незадоволеність повільним розвитком подій створювалися групи насильницького спротиву, передусім у містах Каліфорнії та північних Штатах. Зневіра та розчарування поширювались, поки нарешті не такі бойові темношкірі організації як Малькольм X та Чорна Пантера не зіштовхнулися з ненасильницькою ідеєю Мартіна Лютера Кінга.

Але Кінг не здавався. Наслідуючи приклад свого тезки, Мартіна Лютера, після своєї ключової промови у 1966 році він прибив 48 тез до дверей мерії Чикаго. У цьому місті спочатку була сильна протидія Кінгу, який не мав втручатися у відстоювання прав темношкірих Чикаго. Але Кінг залишився стійким - його затримували більше 30 разів, проте це не змінило його переконань.

Складні відносини з ФБР

Втім, Кінг зіштовхувався з несприйняттям не лише з боку звичайного населення. Роками у нього були складні відносини з Федеральним бюро розслідувань. ФБР допитувало Кінга, там вважали його комуністом. Ба більше - слідчі погрожували опублікувати приватну інформацію про нього, включно з даними про його позашлюбні стосунки, якщо він не зупинить кампанію за громадянські права темношкірих. Кінг звинувачував ФБР у бездіяльності щодо насильства проти темношкірих.
 
Втім Кінга не змогли залякати. ФБР не змогло зупинити Мартіна Лютера Кінга, це зробив Джеймс Ерл Рей. Неодноразово звинувачений у расизмі, він застрелив Кінга 4 квітня 1968 року, коли той стояв на балконі мотелю у Мемфісі, штат Тенессі. Мартіну Лютеру було 39 років. Вбивство спричинило значні заворушення в багатьох містах США. Загалом було вбито 39 людей, близько десяти тисяч - заарештовано. 

Онука Кінга на "Марші за наші життя"

Кінга дотепер вважають героєм історії США, а його мрії слідують багато темношкірих у США. Так вчиняє і його онука Йоланда Рене Кінг, яка нещодавно з'явилася на публіці.

Свої побажання вона сформулювала 24 березня на "Марші за наші життя" у Вашингтоні. "У мого дідуся була мрія, що про його чотирьох маленьких дітей судитимуть не за кольором шкіри, а за їхнім характером і вчинками", - сказала дев'ятирічна дівчинка неподалік місця, де її дідусь оголосив свою відому промову "У мене є мрія". "У мене є мрія, щоб цей світ був вільним від зброї, крапка". Її дідусь пишався б нею.