Друга світова війна закінчилася 75 років тому. Вона принесла жахливі страждання мільйонам людей. Серед них і цивільне населення з обох боків. Окрема група постраждалих - це німецькі жінки, які стали жертвами зґвалтувань в самому кінці війни. Про них і їхніх дітей розповідає книга Міріам Ґебгардт (Miriam Gebhardt) "Ми, діти насильства" ( "Wir Kinder der Gewalt"). Всього таких дітей, за підрахунками Ґебгардт, народилося близько восьми з половиною тисяч.

Важливо наголосити, що авторка зовсім не намагається очорнити переможців Другої світової війни і представити німців виключно жертвами. Для неї важлива, перш за все, історична правда. Крім того, йдеться не тільки про Червону Армію. Історик стверджує, що німецькі жінки - нехай і не в такій кількості - ставали жертвами й західних союзників. Як би там не було, але Міріам Ґебгардт підкреслює: "Ми повинні навчитися поводитися з амбівалентністю спогадів. Неможливо писати про час нацизму, не визнаючи відповідальності німців ..." 

Підрахунки істориків різняться

За підрахунками Міріам Ґебгардт, у Німеччині з 1945 по 1955 роки від зґвалтувань постраждало близько 900 тисяч жінок. Ця цифра нижча за ту, що зазвичай називається в цьому контексті. Так, історик Барбара Йор (Barbara Johr) вважає, що тільки радянськими солдатами було зґвалтовано до двох мільйонів жінок і дівчат, з них 600 тисяч - у Берліні. Штефан Воллє (Stefan Wolle) і Ілько-Саша Ковальчук (Ilko-Sascha Kowalczuk), які також серйозно займалися цією темою, пишуть в своєму дослідженні про радянські війська в Східній Німеччині і сотнях тисячах жертв.

Читайте також: Коментар: 75 років після "Аушвіца" - що Німеччина мусить зробити нині

Міріам Ґебгардт не раз критикували в німецькій пресі за те, що вона досконально не обґрунтовує свої дані. Загальну кількість зґвалтованих вона називала і в попередній своїй книзі "Коли прийшли солдати" ("Als die Soldaten kamen"), яка вийшла в 2015 році. В інтерв'ю, яке вона тоді дала DW, Ґебгардт підкреслила, що більшість зґвалтувань були вчинені саме в радянській окупаційній зоні. Проте, масштаби злочинів у цілому і, зокрема, злочинів, вчинених радянськими солдатами, на її думку, інші. З 900 тисяч приблизно одна третина, припускає історик, була зґвалтована не радянськими солдатами, а американцями, британцями, французами.

Розповіді очевидців та архівні матеріали

В основі книги "Ми, діти насильства" лежать п'ять розповідей дітей, нині, звичайно, вже літніх людей, які народилися після війни у ​​постраждалих від зґвалтувань матерів. Причому йдеться не про дітей, які народилися внаслідок зґвалтувань. Очевидці розповідають історії своїх матерів про те, який важкий відбиток наклали завдані їм страждання на стосунки в родині і на долі жінок. Вражає, наприклад, розповідь про медсестру, зґвалтовану в підвалі лазарету п'ятьма радянськими солдатами.

Читайте також: Бомбардування Дрездена: факти і міфи

Розповіді про пережите окремих людей Міріам Ґебгардт перемежовує з фактами, які повинні показати повнішу картину того часу. Але якщо в Радянському Союзі подібні факти взагалі замовчувалися, то, скажімо, французи до них ставилися інакше. Командування їхніх окупаційних військ реєструвало дітей, народжених від французьких солдатів, у тому числі й в результаті зґвалтувань. Історик наводить такі дані: між 1945 і 1955 роками народилися 17 тисяч дітей, батьками яких були, зокрема, як розповідається в книзі, солдати з Французького Марокко. Народилися вони, зрозуміло, не тільки у зґвалтованих жінок. Діти ці вважалися громадянами Франції, і якщо матері від них відмовлялися, їх репатріювали до Франції. Таких випадків було, однак, не більше півтори тисячі. З 1950 року всім таким дітям в будь-якому випадку давали, крім німецького, і французьке громадянство.

Одна з історій, яка описана в книзі Ґебгардт, - історія німкені, що побувала в радянських таборах. Після Другої світової війни більше мільйона жінок були на примусових роботах в СРСР, пише Міріам Ґебгардт. Їх відправляли на вуглевидобуток, на фабрики і в трудові табори в сільській місцевості. Ті, хто вижили в страшних умовах, змогли лише через роки повернутися в Німеччину. У книзі Клара М. розповідає історію своєї матері, яка була вивезена в СРСР на примусові роботи. Там вона піддавалася настільки частим зґвалтувань, що втратила їм рахунок. У 1948 році вона повернулася до Німеччини, допомогла в цьому організація "Червоний хрест", але особистість і психіка цієї жінки були безповоротно зруйновані пережитим.