Географічна близькість до Сходу в Тбілісі відчувається мало. Грузинська столиця насправді - своєрідно красивий європейський мегаполіс, в якому вирує бурхливе життя. На обох берегах Кури місто розросталось упродовж багатьох століть, тераса за терасою піднімалось на пагорби й схили. І як вірний вартовий над грузинською столицею височіє велична фортеця Нарікала. В старому місті чимало будівель у риштованні: типовим для Тбілісі будинкам з мереживними балконами намагаються повернути колишню красу. Тбілісі позбавляється потрісканого бруду, що залишився з радянської епохи.

Неспокійне минуле

Грузинський драматург та критик Давід Габунія, лауреат багатьох премій, уважно стежить за перетвореннями в місті та країні. В якому напрямку прямує Грузія після десятирічь радянської окупації? І як вона поводиться з власним минулим?

"Думаю, що нам потрібно ще кілька років стабільності, миру та економічного зростання. Тоді ми зможемо взятися за опрацювання минулого", - каже Габунія.

В історії Грузії - сотні років іноземного панування, експлуатації та пригнічення. В історії цієї країни - сталінський тоталітаризм, російська пропаганда і, зрештою, нелегкі часи після здобуття незалежності в 1991 році. За нею була й нестабільність влади, й глибока економічна криза, і корупція, і насильство, і боротьба за Абхазію та Південну Осетію, де владу захопили сепаратисти.

Ця перегріта та тривалий час напружена політична ситуація настільки затягнула людей, що ніхто не може зайнятись спокійним дослідженням минулого, зазначає Габунія. "Хоча саме там коріння усіх проблем".

"Кольори ночі" Давіда Габунії - камерна вистава у вибухових декораціях

Саме тому про минуле Грузії нині ми можемо багато чого дізнатися власне з грузинської літератури. Адже вона мандрує цією маленькою країною та її історією, розповідає про людей, безстрашно зазирає в провалля та сміливо змальовує переломні моменти.

"Кольори ночі" - назва першого роману Габунії. Нещодавно вийшов німецький переклад книги: майстерно вибудований сюжет, детектив - і одномоментний зріз грузинського суспільства, де гомосексуальність - табу, мачизм - поширене явище і здається, що кожен піклується лише сам про себе.

У будинку навпроти вбивають чоловіка. Зураб це бачив із своєї квартири. Адже щоночі стояв на балконі та дивився на нового сусіда та його старшого коханця. Тепер симпатичний парубок мертвий. І Зураб починає діяти. Він знову шукає роботу і знає, як її знайти.

Давід Габунія помістив сюжет цієї драматичної історії в кінець літа 2012 року. Тодішні політичні події стали йому за декорації: у жовтні 2012-го мали відбутись парламентські вибори. Чимало грузинів були незадоволені президентом Міхеїлом Саакашвілі, чий стиль правління ставав дедалі більш авторитарним. І все ж таки соцопитування, які проводилися ще влітку того року, пророкували йому впевнену перемогу.

Повстання та новий початок

Потім у ЗМІ спливли відео, які показували тортури у грузинських в'язницях. Десятки тисяч вийшли з протестами на вулиці. Країна перебувала на межі вибуху.

1 жовтня - зміна влади. Олігарх-мільярдер Бідзіна Іванішвілі стає прем'єр-міністром та продовжує прозахідний курс. Але вже через рік він добровільно подає у відставку. Свій вплив, однак, він зберігає й донині. Його резиденція - скляний палац над Тбілісі, спроектований відомим японським архітектором Сіном Такамацу.

Грузинська культура, вважає Габунія, це культура крайнощів. Але, власне, крайнощі йому й не подобаються. Тому його герої - геть нормальні люди. Але він поміщає їх в екстраординарні ситуації та дивиться, що з ними відбувається. Справді, варто прочитати!

У тому, як виглядає Тбілісі сьогодні, мало що нагадує про бурхливі події недавнього минулого. Місто сприймається як суцільний мистецький витвір, сповнений життя та динаміки. Монотонність панує швидше в передмісті.

"Грушеве поле" Нани Еквтімішвілі: насильство сіє насильство

Нана Еквтімішвілі зростала за межами міста - в селі під Тбілісі. Зовсім поруч був дитячий будинок, релікт радянської доби. Діти, які нікому не були потрібні, зростали там у злиднях: загиджені, спаплюжені, згрубілі. Їх зневажливо називали "дебілами" - і насильством сіяли в них насильство.

Нана в дитинстві товаришувала з мешканцями притулку. Вона також чула, як вони зі сміхом розповідали про ритуал у грушевому полі. Там новеньких дівчаток ґвалтували інші діти. Через двадцять років її дитячі спогади вилилися у тривожний роман, після того як вона випадково зустріла одного з колишніх приятелів - він жебракував на вулиці.

Сильні жінки

У свої книзі авторка надала слово нелюбим та ураженим. Вона створила образ молодої Лейли - сильної дівчини, яка сміливо обороняється проти всіх принижень.

У Західній Європі Еквтімішвілі досі знали передовсім як режисерку. Вона вчилася в Потсдамі, проте дія її історій розгортається в Грузії. У центрі уваги - завжди жінки. Жінки, котрі рішуче беруться за справу та прагнуть змін. Найгірше та найпідступніше зі спадщини Радянського Союзу, каже Нана, що люди не здатні аналізувати. "Люди не навчилися розбиратися з реальністю та думати, що можуть щось змінити. Люди не навчилися самостійно щось змінювати", - каже вона.

"Південний слон" Арчіла Кікодзе: історія кризи ідентичності

Що принесе майбутнє? Чи буде всім там місце? Письменник, фотограф, актор та екскурсовод Арчіл Кікодзе часто подорожує  країною, гуляє вулицями Тбілісі. Мандрівник між світами, задумливий спостерігач.

Його роман "Південний слон" отримав у Грузії вже чимало відзнак. Книга  перекладена німецькою. У ній від першої особи розказується про день у Тбілісі. Час від часу розповідь переноситься в минуле - аж у 1920 роки. Кікодзе розповідає історію однієї кризи ідентичності, яка супроводжується етичними конфліктами, питаннями про правильне чи хибне життя, правду та правдивість.

Радянські часи в Грузії, каже він, травмували суспільство. Фактично у кожній родині лишився слід. Тому його герой саме такий, який є: син корумпованого керівника, пов'язаного з радянською тіньовою економікою, та інтелігентної грузинки. "Я дав йому цей тяжкий багаж, аби він ніс його крізь усе життя та мусив би з ним боротися", - роз'яснює Кікодзе.

Крок за кроком у майбутнє

"Південний слон", як наголошує Кікодзе, - це історія його покоління. Одного разу після зустрічі з читачами молода дівчина підійшла до нього й подякувала, розповідає Кікодзе. Тепер, мовляв, вона розуміє, чому її дядько так багато п'є. І чому її сусід є таким, яким він є.

Якщо в Грузії зберігатиметься спокій, каже Арчіл Кікодзе, тоді суспільство поступово розвиватися далі. Для нього молодь уже інша: відкритіша, вільніша, яскравіша. "Але у мого покоління чимало комплексів. Їх ми нестимемо з собою все життя".

Грузія сьогодні тягнеться до Заходу. Англійська вже витіснила російську як перша іноземна мова. З ЄС - безвізовий режим. Грузія - країна, в якій прямо зараз відбуваються великі зрушення. А її література - справжня знахідка!