Ліхтенштейн – мініатюрне князівство з населенням у 36 тисяч підданих, затиснуте між Швейцарією й Австрією, яке навіть не має власної валюти. Країна користується швейцарським франком. Навіть національний гімн князівства співається на мотив британського "Боже, бережи королеву".

Але є одна річ, яка робить Ліхтенштейн унікальною країною – це монарша родина. "Вони, безперечно, є наймогутнішими монархами в Європі чи навіть наймогутнішими очільниками держави в Європі", – зауважив в інтерв’ю Deutsche Welle ініціатор референдуму з питань обмеження повноважень монарха Зигвард Вольвенд. При цьому він додає, що наслідний князь Алоїз досі має вражаючу політичну владу.

"Наслідний князь Ліхтенштейна має абсолютне право накласти вето на будь-яке рішення, ухвалене парламентом чи навіть усім населенням. Він також може звільняти членів уряду, розпускати парламент, накладати вето на будь-яке судове рішення в Ліхтенштейні".

Понад те, каже Вольвенд, на відміну від інших сучасних європейських монархів, принц Ліхтенштейна сповна використовувує свою політичну владу. "Він регулярно втручається в політичні дискусії, говорить, якій позиції він віддає перевагу, яке рішення слід ухвалити парламенту чи уряду в тій чи іншій сфері".

Задоволені статусом-кво

І хоча європейці можуть не сприймати такий варіант політичного управління, багато ліхтенштейнців – наприклад, як екс-доповідач моніторингового комітету ПАРЄ щодо України і член ліхтенштейнського парламенту Ренате Вольвенд (вона не родичка Зигварда) – задоволені такою ситуацією."Я переконана, що саме заради добробуту країни князь має такі права, я не називаю це владою, думаю, що це права, і відповідальність також. Ми вважаємо, що такий тип монархії та відповідальності, збалансовані відповідним чином, – це непоганий спосіб для такої маленької країни, як Ліхтенштейн, управляти політичним та повсякденним життям", - каже Вольвенд.

Донедавна справи в князівстві йшли добре, коли за кілька днів до національного референдуму щодо послаблення в Ліхтенштейні суворої заборони на аборт, принц Алоїз, відданий католик, висловив попередження. "У рішенні, винесеному на референдум щодо аборту, пропонується дозволити переривання вагітності, якщо є підозра, що дитина може народитися із фізичними вадами. Хочу сказати зараз – я накладу вето, якщо населення це схвалить".

Для поборників демократії, таких, як Зигвард Вольвенд, це було занадто. "Навіть якщо ліхтенштейнці проголосують "за", він не затвердить результат, тому закон ніколи не набере чинності, – агрументує Вольвенд. – Це зробило ініціативу всього народу марною, багато людей не пішли голосувати, тому що це насправді не мало жодного сенсу".

Принципи демократії

Пропозиція послабити заборону на аборти була відхилена, і жінки Ліхтенштейну, які намагаються перервати небажану вагітність, можуть потрапити до в’язниці.

Але на разі спостерігається ще один вияв підтримки князя з боку населення – в іншому загальнонаціональному референдумі більшість виборців відмовилась обмежити його князівське право на вето. То чому ж ліхтенштейнці наділяють своїх князів такою владою?

"Звісно, князь Ліхтенштейну – не лише голова країни, але й власник найбільшої фінансової групи, Глобального трасту Ліхтенштейну. Таким чином він є работодавцем для 1500 осіб, – говорить Зигвард Вольвенд. – Справа в тому, що він є не лише головою держави, він дуже впливовий бізнесмен, і багато людей бояться, що в разі ухвалення такого рішення князь просто спакує свої речі та залишить країну".

З іншого боку, і наслідний князь, і його батько дали зрозуміти, що вони вчинять саме так, якщо люди посміють чинити опір їхній владі. Але Ренате Вольвенд бачить більш позитивну причину для збереження монархії. На її думку, принц – це єдине, що робить крихітний Ліхтенштейн особливим. "Він наш суверенітет і стабільність. Маленька країна повинна мати щось своє, і цим для нас є наша монархія".

Але Зигварда Вольвенда це не переконує. Він впевнений, що Ліхтенштейн – це єдина країна Західної Європи, де справжньої демократії просто не існує. "Тут, у Ліхтенштейні є дуже популярне прислів’я – ти не можеш виграти вибори у князя. Тобто демократія тут існує лише тоді, коли ти погоджуєшся з думкою князя".

Під час останніх дебатів щодо його влади, князь Алоїз зберігав мовчання. Проте, можливо, йому й не треба було щось говорити, бо всі знають: якщо б навіть виборці Ліхтенштейна вирішили скасувати князівське вето, князь наклав би вето й на це рішення.