Міністр внутрішніх справ ФРН Горст Зеегофер (Horst Seehofer) вважає, що шукачів притулку треба негайно депортувати з Німеччини, якщо вони порушують закон. Уже найближчим часом він хоче подати до федерального уряду пропозиції відповідних змін до законодавства. Це не перша спроба Зеегофера зробити жорсткішими умови депортації. Цього разу приводом став інцидент у баварському місті Амберг, де 29 грудня 2018 року четверо п'яних шукачів притулку віком 17-19 років з Афганістану, Ірану та Сирії нападали на перехожих. Унаслідок їхніх дій були поранені 12 осіб.

Даних про те, скільки людей було вислано з Німеччини після вчинення злочинів, немає, проте відомо, що загальна кількість депортованих торік дещо скоротилася. У першій половині 2018 року з країни депортували приблизно 12300 осіб - це на два відсотки менше, ніж за аналогічний період 2017 року.

Німецьке законодавство забороняє депортацію особи, якщо в країні походження їй загрожує смерть, тортури або ж якщо є загроза її життю чи свободі через расову чи релігійну приналежність, національність, політичні переконання або приналежність до певної соціальної групи. Депортація таких людей з Німеччини "відтерміновується", поки не зміняться обставини, що унеможливлюють висилку.

Хто може бути висланий з Німеччини?

Щоб перебувати в Німеччині, іноземцям потрібен дозвіл на проживання (Aufenthaltserlaubnis), тож біженці та шукачі притулку на час розгляду їхніх заявок отримують тимчасовий дозвіл на проживання. Якщо вони отримують відмову в притулку, то втрачають право на подальше проживання у ФРН та зобов'язані виїхати з країни впродовж визначеного періоду часу (не більше шести місяців). Того, хто за цей час не залишив межі країни, можуть примусово депортувати до країни походження.

Як щодо іноземців, які вчинили злочин?

Шукача притулку, чия заявка розглядається, теоретично мають депортувати у разі його засудження до позбавлення волі терміном понад три роки. Питання депортації іноземців, які вчинили нетяжкі злочини або просто становлять загрозу громадському порядку та безпеці, вирішують органи державної влади ФРН.

Їхнє рішення ґрунтується на двох чинниках: наскільки тяжким є злочин та наскільки високою є потреба злочинця в захисті. Якщо особі, яка вчинила правопорушення, на батьківщині загрожують тортури або смерть, то її не буде депортовано. Меншою також є імовірність депортації іноземця, який має німецьких родичів або постійну роботу, - якщо, звісно, він не вчинив тяжкого злочину.

За правилами, засудженого до щонайменше дворічного позбавлення волі іноземця можуть депортувати з ФРН. Для висилки достатньо бути засудженим й до однорічного ув'язнення, якщо правопорушення належить до каталогу злочинів, затвердженого після нападів, що сталися в Кельні в ніч на 1 січня 2016 року. Тоді група чоловіків переважно північноафриканського та арабського походження нападали на жінок, сексуально домагалися їх та грабували. Цей каталог включає такі злочини, як завдання тілесних ушкоджень, сексуальні злочини та опір працівникам правоохоронних органів.

Хто вирішує, кого депортувати?

Відповідальність за порядок депортацій в Німеччині покладено на дві різні установи: відомство у справах іноземців (Ausländerbehörde), яке підпорядковується урядам федеральних земель, та Федеральну службу з питань міграції та біженців (Bundesamt für Migration und Flüchtlinge, BAMF).

У більшості випадків за видачу та виконання наказів про депортацію відповідає відомство у справах іноземців, але якщо йдеться про процедуру надання притулку, то BAMF також має право видати наказ про депортацію в разі відмови. Однак навіть у цьому випадку відповідальність за виконання наказу несе відомство у справах іноземців тої землі, де проживає особа.

Оскільки багато людей, яких повинні вислати з країни, не хочуть цього робити добровільно, то відомство у справах іноземців може покликати на допомогу поліцію. Оскільки практична процедура депортації належить до завдань прикордонного контролю, то як правило людей депортує федеральна поліція, яка відповідає за охорону кордонів Німеччини.

Представники влади можуть також подати заявку на "депортаційний арешт" особи, який може тривати до 18 місяців. Підставою може бути, наприклад, наявність доказів, що особа, яку повинні депортувати, має намір переховуватися.

Чи мають ті, кому загрожує депортація, право оскаржити урядові рішення?

Так. Наприклад, особи, яким було відмовлено в притулку, можуть подати скаргу до адміністративного суду, який перевірить рішення BAMF. Ті, чиї заявки було відхилено як "явно необґрунтовані", мають один тиждень на оскарження, всі інші - два тижні.

У минулі роки перевантажені співробітники BAMF часто припускалися помилкових рішень при розгляді заявок на притулок. Тому чимало шукачів притулку оскаржують відмови та можуть залишатися в Німеччині, поки адміністративні суди розглядають їхні скарги.

З яких інших причин затримуються депортації?

Серед тих, кого закон зобов'язує залишити Німеччину, багато хто уникає депортації, оскільки є надто хворими психічно або фізично для поїздки або ж не мають документів, що засвідчують їхню особу, як-от паспортів.

Осіб, яким спочатку було дозволено залишитися в країні, можуть пізніше попросити залишити її межі. Так сталося, наприклад, з деякими біженцями, які прибули до Німеччини під час воєн на Балканському півострові в 1990-х роках. Після стабілізації ситуації біженці з колишньої Югославії мусили повернутися до своїх домівок.