Йдеться про те, щоб громадяни за життя могли вирішити, чи готові вони стати донором власних органів в разі, наприклад, раптової смерті. Нині на один мільйон жителів Німеччини приходиться лише п'ятнадцять донорів. Цього вкрай мало. Близько 12 тисяч пацієнтів у країні чекає на пересадку органів, яка може врятувати їхнє життя. Але в рік лише трьом тисячам хворим може бути пересаджено серце, легені, печінка або нирки.

За задумом міністра охорони здоров’я Німеччини Даніеля Бара, кожного члена державного й приватного медичного страхування варто було б запитати про його готовність до донорства. В разі письмової згоди це буде зафіксовано документально, й така людина отримає спеціальний паспорт донора. Водночас міністр наголосив, що в цьому тонкому питанні не повинно бути жодного примусу. Людям пропонуватиметься визначитися відразу, дати негативну відповідь, або вони можуть взяти час на роздуми.

Зворотний бік медалі

Критики цієї ідеї говорять і про зворотний бік медалі. Лікар може опинитися перед вибором: рятувати вмираючого, або дати йому померти і забрати, наприклад, його серце для пересадки іншому вмираючому? Крім того, не секрет, що пересадка органів на міжнародному "чорному ринку" вважається відмінним ґешефтом. Вартість однієї нирки в інтернеті доходить до 80 тисяч доларів. Наприклад, в оголошенні однієї фірми в російськомовному "павутинні" пропонують за рахунок своєї нирки розплатитися з боргами і сплатити кредит. У Німеччині такий бізнес заборонено, і в кримінальній статистиці за 2010 рік зафіксовано лише один випадок продажу нирки. «Продавця» засудили до умовного ув’язнення на чотири місяці й грошового штрафу.

Німецький закон про трансплантацію передбачає так звану розширену згоду. Вилучати органи пацієнта дозволено після смерті мозку. Передумовою для цього є згода померлого, підписана людиною до смерті, або дозвіл на вилучення органів, який надали родичі померлого.

Автор: Олександр Сосновський
Редактор: Володимир Медяний