Навесні 2014 року, під час анексії Криму, частина курсантів Академії ВМС залишились у Севастополі, склавши присягу на вірність Росії. Водночас група молодих моряків відмовилася переходити на службу іншій державі. Хлопці стали відомими на всю країну завдяки відео, на якому вони співають гімн України у той момент, коли над академією піднімають російський прапор. Спогадами про ті події і планами на майбутнє з DW поділився Андрій Гладун. Того незабутнього 20 березня він був серед курсантів академії, які не зрадили присязі. Невдовзі із Севастополя він переїхав до Одеси. Таке саме рішення загалом ухвалили 103 хлопці. Трьом з них, у тому числі й Андрію, запропонували навчання у Британському королівському коледжі військово-морських сил у Дартмуті. Андрій нещодавно повернувся в Україну.

Deutsche Welle: Ти повернувся в Україну вже на службу?

Андрій Гладун: Я їду в Одесу закінчувати навчання. Залишилось ще близько шести місяців. Моя спеціалізація - радіотехнічне забезпечення. Практично це подача та прийом сигналів, управління зброєю.

Як обирали тих, хто поїде у Британію?

Ми складали іспит з англійської. Це був основний критерій. Трьох найкращих обрали. І зараз ще двоє поїдуть в той самий коледж на навчання.

Що ви вивчали у британській академії?

Усі стандарти військово-морських сил. Я навчався на спеціальності "навігатор". Вивчав якості лідера, курси виживання – різне. Там усе по-іншому, не так, як в Україні. Курс коротший, усе вивчається швидше. Один рік – це повний курс навчання. Дисципліна набагато суворіша. Студенти вчаться віком десь до 40 років. Після завершення навчання ідуть у британський флот.

Ти хочеш продовжити навчання у Британії?

Мені запропонували залишитись там у морській піхоті. Але все залежить від українського уряду. Якщо мене відправлять, я поїду.

Як змінили тебе всі ці події минулого року, анексія Криму і переїзд?

Чесно скажу, змінились тільки плани на майбутнє. Далі хочеться розвиватися, практикувати англійську. Я хотів би стати військово-морським аташе у Британії. Але до цього треба вчитися, закінчувати академію і далі служити, щоб послужний список був солідний.

Розкажи, як усе відбулось у той день, коли над академією, де ти навчався, підняли прапор Росії?

Нічого особливого не було. Ми тоді вчились на третьому курсі, нам було по 20 років. Коли керівництво змінилось на російське, частина хлопців була не згодна. На плацу усе сталося спонтанно. Ми ні про що не домовлялись. На шикуванні були ті, хто був за Росію. Інші були проти. Між нами не було жодних сварок. Ми просто прийняли своє рішення. Так вийшло, що ті, хто був проти, залишились усі разом у будівлі. І ми всі разом просто вийшли і заспівали гімн України.

Що тебе особисто спонукало висловити протест?

Я присягав на вірність Україні – як я можу вчитися і служити іншій країні?

Ви відчували якусь небезпеку у той момент?

Не знаю... Мені тоді було все одно, що зі мною буде. Поряд із територією були російські військові, група військових патрулювала територію навколо. Скільки я не рахував... Але я не боявся взагалі, не замислювався навіть.

Як змінювалось керівництво в академії? Чи можна було щось зробити, щоб запобігти тому, що відбувалось?

Усі відбулось дуже швидко. Керівництво змінилось десь за два дні. Ми тоді вже нічого вдіяти не могли. Зробили усе, що змогли: заспівали гімн і поїхали додому в Одесу.

Держава якось відзначила ваш вчинок?

Так, нам дали медалі "Трудова слава" і годинники подарували з гербом України. Наче позолочені - я не пам’ятаю...

Ти спілкуєшся з тими, хто залишився в Криму? Що там відбувається, як у них проходить навчання?

Ні, не спілкуюсь. Нецікаво. Давно ні з ким не говорив із них. У Криму залишилось більше половини хлопців. Це їхній вибір.