Комп'ютери, пилососи, електричні обігрівачі, тостери та холодильники - щодня мільйони електричних приладів в усьому світі опиняються на смітнику. В Європі всі електроприлади піддаються вторинній переробці, а витрати покривають виробники нових електричних приладів. Купуючи новий пристрій, людина одночасно платить за утилізацію старого. Крім того, компанії, що спеціалізуються на переробці відходів, фінансують свою діяльність і за рахунок вторинного використання перероблених відходів, хоча це й вимагає додаткових зусиль.

Одним із таких підприємств є фірма Remondis у Люмені. У цьому місті перед приміщенням фабрики височить гора електричного брухту розміром з будинок: електричні зубні щітки, кавові машини, електроплитки, світильники, двигуни - все в одному місці. Кожен пристрій складається з сотень окремих частин. І всі деталі виготовлені з різних матеріалів: залізо, мідь, нержавіюча сталь, алюміній, бронза, латунь, різні види пластику. Шкідливі речовини також входять до їхнього складу. Та цей брухт можна буде переробити лише за умови, що всі складові будуть повністю відокремлені один від одного.

Відокремлення шкідливих матеріалів

Конвеєр транспортує електроприлади в спеціальне приміщення, де чотири робітники розбирають їх на частини і відповідно сортують, розкладаючи у металеві ящики. "Співробітники вилучають забруднюючі речовини",- пояснює директор Ганс-Юрґен Зоммер. "Частково вони також вилучають цінні речі, як наприклад, малі енергоблоки та мобільні телефони."

Конденсатори, різні типи батарей, мідний дріт - все сортується окремо. Електронні плати після сортування передаються для подальшої обробки іншим фірмам, що на цьому спеціалізуються. Близько третини матеріалів відбираються безпосередньо під час попередньої переробки. „Це вже значні результати, які в свою чергу вимагають від колег повної віддачі “, - наголошує Зоммер.

Після попереднього сортування ще багато що залишається. Тому електроприлади спочатку потрапляють в спеціальну машину, яка їх розламує, щоб в результаті дістатися до акумуляторів, конденсаторів та інших забруднюючих навколишнє середовище речовин. Потім їх знову відбирають вручну.

Залишки - це вже екологічно чисті матеріали, які поставляються в гранулятор - гігантський шредер, що їх дрібнить. Він розділяє всі складові частини, наприклад пластмасу й метал або болти та металеві пластини. Але всі ці матеріали ще не сортовані: на стрічці лежать мільярди крихітних перемішаних між собою фрагментів.

Сортування за допомогою лазеру

Металеві та пластикові відходи проходять через різні сортувальні установки: зокрема через ротаційне сито та магнітні сепаратори, що розділяють пластмасу та метал. Найбільш важливим є інфрачервоний сепаратор, який лежить в основі всієї системи. У цій машині фрагменти відходів рухаються зі швидкістю три метри за секунду повз лазерний промінь, який за допомогою інфрачервоного випромінювання визначає щільність матеріалу і властивості кожного фрагменту. Процес аналізу даних і надання відповідних команд займає лише кілька мілісекунд, що робить сортування дуже швидким.

Інфрачервоний сепаратор може не тільки розділити алюміній та мідь, чорні та кольорові метали, а й виявити різні сплави. "Це відбувається настільки швидко, що ваші очі будуть не в змозі за цим прослідкувати. Але це функціонує дуже добре", - стверджує експерт із переробки Зоммер. Таким чином із загальної кількості відходів можна відновити 99% чистого матеріалу.

Назад у промисловість

На конвеєрах наступного приміщення знаходиться вже розсортована по різним коробкам металева стружка й інші матеріали: мідь, залізо, різні сплави алюмінію, пластмаса та кольорові метали. Безпосередньо звідти вторинна сировина повертається до металообробної промисловості, а переробна компанія отримує прибуток від продажів. Через зростання цін на метал, прибутки таких компаній також зростають. Але витрати на утилізацію все одно б себе не виправдовували , якби не виплати виробників нових приладів, каже президент федерального відомства з охорони навколишнього середовища Йохен Фласбарт. Він вважає, що зобов'язання приймати прилади назад - найкращий спосіб запобігання незаконної утилізації відходів.

"Якби це не регулювалося державою, відходи б й досі звалювалися докупи й лежали б десь на відкритій місцевості". У країнах, де фактично немає державного регулювання переробки відходів, можна спостерігати наслідки: люди часто самі розбирають електричні прилади, незважаючи на небезпеку для здоров'я. „Для цього ми потребуємо державу “, - наголошує Фласбарт. I ця проблема є найгострішою там, де існує небезпека забруднення території сусідніх держав.