Коли батьки розлучаються, діти дивляться на це зовсім з іншої перспективи, ніж дорослі. Діти доходять висновків, які дорослим видаються абсурдними. І діти часом залишаються зі своїми переживаннями на все життя.

Психологи кажуть про такий факт: дуже часто захоплені розлученням батьки забувають про дітей.  

Що можуть зробити для своїх дітей батьки, які вирішили, що розлучення неминуче? І що вони не повинні робити в жодному разі - навіть якщо розлючені або травмовані своєю ситуацією.

Розлучення неминуче

"Це був звичайний ранок, - розповідає Корінна. - Поки мама не покликала мене, 9-річну, до кімнати і не повідомила, що батько йде від нас прямо зараз". Від Корінни, як вона каже, тоді залишилася лише спантеличена і застрахана дівчинка, яка перестала розуміти світ.

Чи завжди розлучення батьків погано впливає на дітей? Ні, каже психологиня Беатріс Випич (Beatrice Wypych), яка займається сімейною терапією. "Якщо у шлюбі батьки постійно сваряться, то розлучення може стати розрядкою для всіх", - пояснює вона.

Батьки, які перманентно поводяться токсично, не тільки отруюють атмосферу в домі, а настільки захоплені самі собою, що взагалі не сприймають дітей. Коли ж завершуються стосунки, а з ними і постійний конфлікт, діти повертаються у фокус уваги, каже Випич.

З багатьма дітьми однак дуже мало розмовляють. Вони ж відчувають напруження та ворожість між батьками, але не розуміють їх. "Якщо з дітьми не розмовляти, вони залишаються сам на сам зі своїми почуттями та намагаються впоратись з усім самостійно", - каже психологиня.

Ти не винуватий!

Аніка розповідає, що її батьки до розлучення дуже багато сварилися. "Моя мама була постійно засмучена, а як дитина ти думаєш, що це все через тебе", - каже сьогодні 28-річна жінка.

Фахівця з вікової психології Гаральда Вернека (Harald Werneck) таке сприйняття дитиною ситуації не дивує. "Зазвичай у дошкільному віці діти мислять егоцентрично. Вони вважають, що все, що відбувається у світі, більшою чи меншою мірою спричинено ними". А багато батьків забувають сказати дітям, що не вони є причиною розладу стосунків між мамою і татом, констатує Вернек.

Корінна хоч ніколи і не вважала себе винуватою в розлученні батьків, але від неї очікували позиціонування. Особливо, коли тато пішов від мами. "Моя мати очікувала, що ми розлютимося на батька. І це була її найбільша помилка. Свої проблеми з татом мама зробила нашими", - пояснює свої відчуття Корінна.

Хоча розлучення позначає завершення стосунків у парі, воно не завжди припиняє лють, сум і розчарування. І головне: розлучення не є завершенням батьківства.

Емоціональні сироти

"Діти, чиї батьки захоплені конфліктом між собою, як наслідок втрачають обох батьків. Вони стають ніби емоціональними сиротами", - каже психологиня Випич.

Мама каже погано про батька, тато - погане про матір. Діти перебувають між ними та розриваються. Тож очевидний наслідок: порушення стосунків "батьки-діти".

Вівіан змушена була розірвати стосунки з батьком, оскільки більше не могла терпіти його лихослів'я щодо матері.

Той, хто перед дитиною висловлюється погано про колишнього партнера, не усвідомлює, що кожне зле слово про маму чи батька стосується також самої дитини. "Йдеться про постійне приниження частини дитини", - пояснює Випич. Тому й наслідки для самооцінки дитини можуть бути значними.

"Бути батьками" означає "залишатися батьками"

Ворожість між батьками шкодить дітям. Крапка. Якщо дорослі ще якось можуть виправдати свої акти помсти, агресії чи наклепу щодо екс-партнерів, то для дітей усе це є жахіттям. Це підтверджують усі, з ким DW спілкувалася під час написання цієї статті.

"Вирішальним є те, чи спроможні батьки відділити рівень партнерства від рівня батьківства", - пояснює Випич. До цього справді потрібно докласти зусиль, але по-іншому бути не може, каже психологиня.

Вона рекомендує скористатися порадами щодо розлучення. Багато доброчинних організацій пропонують такі послуги. Важливо постійно давати дітям певність у тому, що вони в безпеці і можуть з будь-якого приводу звертатися до батьків.

"Є діти, які бояться розповідати комусь із батьків про те, як вони проводять час з іншим", - каже Випич, посилаючись на свій професійний досвід. Думки дитини: якщо час з татом для мене був особливо прекрасним, то маму це може засмутити. Або ж: коли батько дізнається, що дозволяє мені мама, він розлютиться, що стане причиною чергової сварки. "Батьки повинні пройти цей тест", - наполягає Випич. І додає - тільки тоді діти почуваються по-справжньому в безпеці.

Поговори зі мною!

Батько Аніки розповідав дітям історії про справжнє кохання. Казковий світ луснув, коли він вчергове зрадив мамі, і батьки зрештою розлучилися. "Я бажала б, щоб ми, діти, дізналися про все раніше, а не слухали ці казки", - розповідає Аніка.

"Комунікація про конфлікти, яка пасує дітям, також є обов'язковою для батьків, котрі розлучаються", - каже Вернек. І перш за все - пояснення щодо почуття провини, про яке згадувалося вище.

Батьки і друзі

Для всіх розлучених батьків, які дочитали до цього місця і полегшено зітхнули, оскільки незважаючи на розставання подолали конфлікт і залишилися зі своїми колишніми половинками друзями, одне зауваження: навіть у такій ситуації діти почуваються непросто.

"Як дорослі і перш за все як психологи ми, звісно, вважаємо це кращою вихідною позицією, - каже фахівець з вікової психології Вернек. - Але діти все одно питають себе, чому мої батьки розлучилися?"

Діти, чиї батьки, які постійно сварилися, нарешті розлучаються, переживають покращення повсякдення. Діти, чиї батьки не мали очевидного конфлікту, але все одно припиняють стосунки, відчувають велику втрату. 

Ніколи не пізно

То виходить, що усі діти, чиї батьки розлучилися, приречені на нещасливі переживання? "Ні, - заспокоює Беатріс Випич. - У відповідь завжди раджу книгу "Ніколи не пізно мати щасливе дитинство". У ній ідеться про те, як дорослим розібратися з  речами, які вони переживали в дитинстві. Одна можливість - сприймати себе винятково як жертву некомпетентних батьків, пояснює Випич. Або нарешті поставити собі запитання: що я здобув через складні переживання, які мені попри все допоможуть жити повним життям?

Психологи єдині в тому, що негативне чи позитивне тлумачення історії життя є вирішальним для теперішнього стану щастя. "Звісно, це звучить набагато простіше, ніж є насправді", - додає Випич.

Тобто розлучення батьків не повинне стати для дітей нескінченою катастрофою. Якщо батьки глянуть на світ очима своїх дітей і зможуть надалі залишитися батьками.