Вибух реактивної установки на полігоні в Архангельській області показав, що росіяни - герої, але для держави вони - гарматне м'ясо, вважає російський політолог Іван Преображенський.
Іноземні експерти і російські коментатори побоюються, що насправді вибухнув піддослідний зразок російської ракети "Буревестник" із ядерним двигуном, яку в 2018 році презентував особисто президент Володимир Путін. Які висновки, крім термінового скуповування йоду, можуть зробити росіяни з того, що сталося?
Улюблений військовий проєкт президента Путіна
Головну відповідальність за те, що сталося в Архангельській області, несе президент РФ Володимир Путін. Він неодноразово давав зрозуміти, що розробка нового озброєння у країні під його особистим контролем. І свою персональну зацікавленість він із 2018 року неодноразово демонстрував.
Достатньо знати про специфічну радянську психологію, аби змоделювати ситуацію, коли військових та інженерів керівництво всіма можливими засобами підганяє, щоб вони швидше порадували своїми успіхами "лідера нації". Схожі приклади добре відомі. Комусь - із мемуарів, а особисто мені - із бабусиних розповідей. Вона займалася, зокрема, розробкою деяких видів ракет "земля-повітря" і могла немало розповісти про вимушені порушення техніки безпеки.
Поспіх, від самого початку суперечливий проєкт… Від нього - через сумніви у можливості реалізації й ефективності, свого часу відмовився набагато більш потужний, професійний і, варто сказати, раціональний радянський військово-промисловий комплекс. І ось результат - вибух. Про справжню хронологію подій ми, скоріше за все, знову якщо і дізнаємося правду, то з мемуарів.
Провина влади, якій у її протистоянні з Заходом і розпочатій гонці озброєнь потрібні були швидкі успіхи, незаперечна. І це незалежно від того, що саме вибухнуло в Архангельській області: нова ракета на рідкому паливі, у двигуні якої були радіоактивні елементи, чи ракета на "атомному ходу" з "практично необмеженою дальністю" і "непередбачуваною траєкторією польоту", як гордо рапортувало у 2018 році про ракету "Буревестник" російське військове відомство.
Брехня і змова мовчання
Чи багато постраждалих було у цій техногенній аварії? Цього ми також, найімовірніше, ніколи не дізнаємося. Офіційна версія відома - п'ятеро загиблих співробітників "Росатома". Їх посмертно представили до державних нагород та урочисто поховали. Навіть кількість поранених відома лише приблизно. Чи супроводжувався вибух різким зростанням радіації в регіоні? Чи забруднене море? Чи багато росіян могли потрапити під опромінення? Нам кажуть, що нічого цього немає. На такі питання російська влада й не збирається давати детальних відповідей. Не виключено, що вона говорить правду, але так, що в неї практично ніхто не вірить, тому що її потрібно шукати у скупих пресрелізах, які очевидно приховують якісь факти. У результаті жителі Архангельської області скуповують йод, московські мамусі на онлайн-форумах лякають одна одну радіоактивним дощем.
Подивившись "Чорнобиль": чому АЕС досі довіряють (25.06.2018)
02:13
Для опису цього типу реакції на техногенні аварії можна загадати вибух на Чорнобильській АЕС у 1986 році, на щастя, цього року мільйони росіян та іноземців подивилися новий серіал. У фільмі чудово передали атмосферу брехні й холопського "чиношанування", яка сприяла цій трагедії і не зникла у Росії донині.
Можна, втім, за прикладами так далеко й не ходити. Якраз 12 серпня виповнилося 19 років від дня трагічної катастрофи підводного човна "Курськ", про яку російська влада безсовісно брехала протягом декількох днів після вибуху.
Такий підхід повторюється і тепер під час висвітлення вибуху в Ньоноксі. Повідомлення влади вкрай скупі. У виступах вчених та заявах місцевої влади прослизають натяки то на підвищення радіаційної активності, то на "ядерні батарейки", які вибухнули. Водночас усе більш-менш "гостре", ледве з'явившись, стрімко зникає із сайтів та ефірів телеканалів. І росіяни залишаються наодинці з чутками, які стають щораз дикішими та неправдоподібнішими, зате найкраще відповідають їхнім власним страхам.
Вибух недовіри
Я не знаю, якими будуть наслідки провалу випробувань для обороноздатності Росії. Ніхто, гадаю, зараз не знає, і якими вони будуть для здоров'я людей, які живуть у зоні аварії. Навіть якби йшлося про рідке паливо, то хімікати, зокрема, й радіоактивні, цілком могли потрапити, наприклад, у море.
Зате можна точно сказати: те, що відбулося, - справжній медійний "Чорнобиль". Це діагноз російській владі, яка так само втратила здатність говорити своїм співгромадянам правду, як і влада СРСР перед його розвалом. Ну, а громадяни, як і тоді, своїм лідерам більше не вірять. І це обов'язково матиме наслідки.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.
Один день у Чорнобильській зоні відчуження
Чорнобильська зона відчуження перетворюється на справжній магніт для туристів. Кореспонденти DW також вирушили в одноденний тур, який пропонують туристичні агентства. У нашій фотогалереї - основні зупинки.
Фото: DW/D.Kaniewski
Магазин у селі Залісся
Після проходження паспортного контролю на КПП Дитятки, перша зупинка маршруту у 30-кілометровій Зоні відчуження - село Залісся. Колишні садові дерева виросли у справжній ліс, яким поросли центральні вулиці. До аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року тут проживало близько трьох тисяч мешканців. Їх евакуювали у Бородянський район Київщини. Згодом сюди повернулось кілька самоселів.
Фото: DW/D.Kaniewski
Дім Культури у Заліссі
Залісся було не останнім у районі селом. Тут, у 15 хвилинах від міста Чорнобиля, розташовувалась середня школа, бібліотека, пологовий будинок та Дім Культури (на фото), збудований у 1959 році. Приміщення непогано зберіглося - усередині все ще висить пропагандистський транспарант. У хорошому стані ліпнина, що оздоблювала сцену. Але долівка майже геть згнила, тож пересуватися слід обережно.
Фото: DW/D.Kaniewski
Техніка ліквідаторів у Чорнобилі
Наступна зупинка - Чорнобиль. Біля пожежної частини просто неба розташований музей техніки, задіяної у ліквідації наслідків аварії. У перші дні спеціалісти сподівалися з її допомогою розчистити особливо небезпечні завали. Але навіть техніка не витримувала високий рівень радіації, а виходячи з ладу, створювала для ліквідаторів зайві труднощі.
Фото: DW/D.Kaniewski
Алея Пам'яті
Алея Пам’яті меморіального комплексу "Зірка Полинь" в Чорнобилі - це символічне кладовище з назвами 162 населених пунктів, які зрівняли із землею після Чорнобильської катастрофи. Зі спогадів ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Валерія Стародумова: "Метод захоронення називався "під себе". Інженерна машина розгородження (ІМР) мала викопати траншею поруч, зіштовхнути будинок і засипати землею".
Фото: DW/D.Kaniewski
Мікрозіверт? Бер? Мікрорентген? Кюрі?
Наступна зупинка - село Копачі. Воно розташоване в 10-кілометровій зоні. Село зазнала найбільш інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами. Саме тут туристи жваво вимірюють рівень радіації за допомогою дозиметрів, доступних за додаткову плату (150-300 гривень). Супровідники мають допомогти зорієнтуватися в одиницях вимірювання. Подекуди "фонить" і "зашкалює", пристрій гучно пищить.
Фото: picture-alliance/C.Junfeng
Дитячий садок у селі Копачі
Село розташовувалося лише у чотирьох кілометрах від ЧАЕС. Через сильне забруднення його ліквідували і заспиали землею. Одна з небагатьох будівель, що залишилась стояти - дитячий садок. Тут ще чимало дитячих іграшок, меблів, посібників із дошкільного виховання, є і батьківський куток. Лише дітей немає...
Фото: DW/D.Kaniewski
Майданчик перед 4-м енергоблоком ЧАЕС
Пам'ятник ліквідаторам аварії встановили на майданчику перед 4-м енергоблоком ЧАЕС. Сьогодні цей енергоблок уже вкритий новим захисним конфайнментом і виглядає цілком мирно. А в квітні 1986 року, після аварії, показники радіації тут перевищували норму у тисячі разів. У ліквідації наслідків однієї з найбільших техногенних катастроф взяли участь близько 600 тисяч осіб.
Фото: DW/D.Kaniewski
Радіологічний контроль на ЧАЕС
Перед входом до ЧАЕС обов’язково пройти контроль на предмет наявності радіологічного забруднення одягу. Як правило прилади звітують "чисто". В іншому разі дозиметристи спробують відчистити одяг. Якщо не вдасться - доведеться його залишити. Організатори обіцяють, що за день перебування у Чорнобильській зоні рівень радіаційного опромінення дорівнюватиме дозі, отриманій за годину польоту літаком.
Фото: picture-alliance/AA/V. Shtanko
Обід на станції
Після проходження радіологічного контролю, у станційній їдальні ЧАЕС пропонують повноцінний обід: борщ або суп, м'ясо з гарніром і салат, компот, сік та хліб. Тут можуть харчуватися і вегетаріанці: замість м'ясного можна взяти, наприклад, кавун та персик. Усі продукти - лише з-за межі зони відчуження. Ціна обіду - 100 гривень. Каву можна взяти окремо, в автоматі. Увага: автомат решту не дає.
Фото: DW/I. Sheiko
Прип'ять - місто атомників
Ось ми і в центрі Прип’яті - гордості соціалістичного містобудування. Рік заснування - 1970. До аварії в місті, розташованому в двох кілометрах від ЧАЕС, проживало близько 50 тисяч мешканців. На фото - "білий дім", де жила міська еліта та директор ЧАЕС Віктор Брюханов, засуджений згодом до 10 років ув’язнення. На першому поверсі - магазин "Веселка", після аварії слугував меблевим складом.
Фото: DW/D.Kaniewski
Автомати з газировкою
Ці автомати, встановлені біля кафе "Прип'ять", у радянські часи були невід'ємною частиною міського ландшафту. На них можна було натрапити на вулиці та у парках відпочинку. Цю модель АТ-101СК випускало виробниче об’єднання "Київторгмаш". Вода зі сиропом коштувала 3 копійки, без - 1 копійку. У другому автоматі (на фото) так і залишився стояти гранований стакан.
Фото: DW/D.Kaniewski
Унікальний вітраж у кафе "Прип'ять"
Кафе "Прип'ять" - улюблене місце відпочинку молоді, розташоване біля річкового вокзалу, куди з Києва припливали теплоходи "Ракета". Особливість інтер'єру - вітраж, найвірогідніше, авторства команди знаменитого художника-монументаліста Івана Литовченка. Виконаний за трудомісткою і витратною технологією: творцем зібрані фрагменти кольорового скла. Митці називають результат "гобеленом у склі".
Фото: DW/D.Kaniewski
Залишки універмагу
Прип'ять вважався зразково-елітним містом. Рівень забезпечення енергетиків порівнювали з московським, звичний для СРСР дефіцит тут був рідкістю. У Прип'яті діяло 25 магазинів, у тому числі універмаг, що відкрився на початку 1986 року. На першому поверсі був продуктовий відділ, на другому - меблевий. Тут ще збереглися холодильні вітрини, хоча мародери давно зняли усе "начиння" на металобрухт.
Фото: DW/I. Sheiko
Розграбоване мародерами
Та найбільше сліди мародерів помітні у залишених приватних помешканнях прип’ятчан. Деякі речі, незабруднені радіацією, городяни змогли згодом забрати та вивезти, частково майно утилізували. Решту розікрали мародери. Знімали навіть батареї. Більшість квартир нині майже цілком порожні. Подекуди, як тут, у квартирі в домі на вулиці Лесі Українки, ще можна знайти шпалери, старі меблі та дещо з кухні.
Фото: DW/D.Kaniewski
"Вірним курсом завжди. Та весь час не туди"
…ці слова з пісні Тараса Петриненка згадуються при виді транспарантів до Першотравня у будинку культури "Енергетик". Аварію на ЧАЕС від розпаду СРСР відділяють лише 5 років. Історики упевнені, що Чорнобиль став початком кінця Радянського Союзу. Лише на першому етапі збитки від аварії становили 18 мільярдів рублів. Похитнулася не лише неповоротка економіка, але й сліпа віра в курс КПРС.
Фото: DW/D.Kaniewski
Секретний об'єкт - загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга"
...вона ж - "Чорнобиль-2", вона ж - "російський дятел" (Russian woodpecker), вона ж "випалювач мізків". Остання зупинка маршруту - секретний об'єкт, збудований неподалік ЧАЕС. Він був частиною системи протиповітряної оборони СРСР для виявлення запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Починаючи від 1976 року, "Дуга" наводила страх шумом в ефірі, за що радіолюбителі й охрестили її "дятлом".
Фото: DW/I. Sheiko
Знайомтеся: лис Семен
На околицях Прип'яті часто можна зустріти лиса на прізвисько Семен. Він став своєрідною місцевою знаменитістю. Туристів Семен любить, адже вони його часто підгодовують. Однак гладити його не рекомендується. Не лише через те, що у нього на хутрі теоретично можуть бути радіоактивні частинки. Цей симпатяга - дика тварина і кусатися не розучився.