Качинський вимагає репарацій від ФРН для відволікання уваги
Бартош Дудек
Коментар
4 серпня 2017 р.
Ярослав Качинський - фактичний польський правитель - висунув вимогу репарацій для Польщі з боку Німеччини. Це не що інше, як відволікаючий маневр, вважає Бартош Дудек.
Реклама
"Страждання, завдані Польщі німцями в ім'я Німеччини, важко уявити. Ми, німці, глибоко шкодуємо і відчуваємо великий сором за ці злочини. Ми взяли на себе відповідальність за них у минулому та несемо її в майбутньому", - заявив посол ФРН у Польщі Рольф Нікель (Rolf Nikel) під час промови на честь відзначення Польщею чергової річниці Варшавського повстання. І справді, жахливість злочинів нацистів, вчинених також і щодо неєврейського населення Польщі, серед яких і вбивство 150 тисяч цивільних у Варшаві під час повстання 1944 року, завжди залишатимуться ганьбою Німеччини. Тим більше, що юридичної відповідальності за це практично жодна з німецьких відповідальних осіб не понесла. Ця назавжди залишиться плямою і в історії німецької юстиції.
45 мільярдів доларів тільки для Варшави
Однак ці злочини мають не тільки моральний, а й матеріальний бік: лише за зруйнування Варшави Німеччина мала би відшкодувати Польщі 45 мільярдів доларів США - саме таку суму озвучив у 2004 році тодішній мер польської столиці Лех Качинський.
Якщо ж розрахувати суму відшкодування щодо всієї території Польщі, то, мабуть, вона збільшиться вдесятеро, а то й у двадцять разів. Така сума може бути відшкодована тільки кількома поколіннями та протягом десятиліть. Якщо ж врахувати, що останні репарації з боку Німеччини на користь Франції та Бельгії за шкоду, спричинену під час Першої (!) світової війни, були виплачені тільки у 2010 році, то на цьому прикладі можна уявити собі обсяги можливих компенсацій.
Утім, саме досвід, набутий щодо репарацій за Першу світову війну, сприяв тому, що після Другої світової не були допущені такі ж помилки. Адже беззаперечним є той факт, що саме через обтяження репараційними виплатами німецька економіка потрапила у кризу, що відкрило Гітлеру шлях до диктатури. Переможці Другої світової це дуже добре розуміли. Тож у Лондонській угоді щодо боргів 1953 року питання про виплату репарацій було відкладене на невизначений термін - звичайно, без участі Радянського Союзу та Польщі.
Однак і СРСР відмовився від репарацій, перебуваючи під впливом повстання, яке відбулося 17 червня у НДР. Під тиском Кремля до такого ж кроку вдався і тодішній комуністичний уряд Польщі. Хоч це рішення і далося важко, але воно було раціональним. У 2004 році польський уряд ще раз наголосив на ньому, коли тодішній канцлер ФРН Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) заявив, що німецький уряд не підтримає вимог щодо відшкодування шкоди німцям-вигнанцям. Оскільки відмова від колишніх східних територій Німеччини розглядалась як частина відшкодування Польщі за злочини, вчинені нацистською Німеччиною.
На цьому тема репарацій мала би бути закритою. Однак постає питання, чому правляча у Польщі національно-консервативна партія "Право і справедливість" (ПіС) підняла цю тему саме зараз?
Дзеркальна відповідь на критику Польщі
Цьому є просте пояснення: для фактичного польського правителя, голови ПіС Ярослава Качинського зовнішня політика є нічим іншим, як функцією внутрішньої політики. Зважаючи на напружену ситуацію в уряді після провальної реформи правосуддя Качинський та міністр оборони Антоній Мачеревич мають намір зробити маневр для відволікання уваги. Гасло "Польща, що встала з колін" та протистоїть потужній сусідці Німеччині, дуже добре сприймається консервативним електоратом. Антинімецькі настрої ще за часів соціалістичної Польщі були надійним засобом згуртування народу навколо правителів. Крім того, нова ініціатива може бути оцінена як відповідь на нинішню критику Варшави з боку Берліна та Брюсселя. "Діти та онуки убивць не будуть навчати нас демократії", - заявив політик від ПіС Бартош Ковнацький. До слова - йому, заступнику міністра оборони, цими днями закинули підозрілі контакти з Росією.
І навіть якщо питання репарацій є тільки інструментом внутрішньої політики, то підігрів таких настроїв є отрутою для надто чутливих німецько-польських відносин. І свідчить тільки про анахронічне та безапеляційне розуміння політики Ярославом Качинським, для якого мета виправдовує усі засоби.
З іншого боку, німці повинні усвідомлювати, що Польща, відмовившись від репарацій, також сприяла відбудові та, по суті, сьогоднішньому добробутові Німеччини. І це не зовсім само собою зрозуміло - зважаючи на ті страждання, які німці спричинили полякам в ім'я Німеччини.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Репарації чи відпустка: як німецьке подружжя мирилося з греками
Завершення Другої світової війни: як це було
Беззастережною капітуляцією Німеччини у травні 1945 року завершилася Друга світова війна в Європі. Німеччина - в руїнах. Американські та радянські військові зустрічають тих, із ким вели довгу боротьбу. Фотодобірка DW.
Фото: picture-alliance/dpa
Початок кінця
Висадка 6 червня 1944 року військ Антигітлерівської коаліції в Нормандії стала початком поразки нацистської Німеччини. На початку 1945 року американські солдати добралися до Саару. Поблизу Саарбрюкена вони зайняли одне із сіл (на фото). Складати зброю готові поки не всі.
Фото: picture-alliance/dpa
Більше, ніж символ
Хоча відвернути військову поразку армії Гітлера вже неможливо, за столицю "третього рейху" у квітні 1945 року ще ведуться запеклі бої. Солдати Червоної Армії зібралися перед Бранденбурзькими воротами - символом Берліна. У ці дні лише у столиці тисячі німецьких солдатів та представників цивільного населення зводять рахунки з життям.
Фото: picture-alliance/dpa
Патрулювання в Кельні
У травні 1945-го, після 262 повітряних атак за п'ять років, війна зрештою закінчилася і для Кельна на Рейні. Американські солдати патрулюють ті кілька вільних вулиць, які ще залишилися у майже вщент зруйнованому місті. Передусім бомби маршала Королівських ВПС Великобританії Артура Харріса змінили обличчя Кельна назавжди.
Фото: picture-alliance/dpa
Фото, що облетіло світ
Зустріч двох переможних армій на руїнах мосту через Ельбу поблизу Торгау в Саксонії: 25 квітня 1945 року радянські солдати 58-ої гвардійської дивізії 1-го Українського фронту вітаються з американськими солдатами 69-ої піхотної дивізії. Це фото відоме у всьому світі.
Фото: picture-alliance/dpa
Шоковані переможці
Практично до самого прибуття американських солдатів у концентраційному таборі "Дахау" поблизу Мюнхена продовжували знищувати людей. На фото рядові саме виявили вагонетку з трупами убитих в'язнів. Навіть найзагартованіші з солдатів шоковані масштабами організованого нацистами масового вбивства людей.
Фото: picture-alliance/dpa
Знаменитий прапороносець
2 травня 1945 року радянський солдат, грузин Мілітон Кантарія, встановлює радянський червоний прапор із серпом і молотом над берлінським Рейхстагом. Жоден інший мотив не символізує кінець так званого "третього рейха" настільки промовисто, як цей зі стягом переможців, що розвівається над Берліном.
Фото: picture-alliance/dpa
Смертоносні 18 хвилин
Мало хто знає про долю Емдена - невеличкого міста на півночі Німеччини. Усього за 18 хвилин 6 вересня 1944 року на нього було скинуто 15 тисяч авіаційних бомб і запалювальних боєприпасів зі 181 канадського бомбардувальника. Остання повітряна атака на портове містечко у дельті річки Емс була здійснена 25 квітня 1945 року. Емден - одне з найбільш зруйнованих під час Другої світової міст у Європі.
Фото: picture-alliance/dpa
Дорога в полон
Німецьких солдатів, які пережили війну, майже скрізь очікує полон. Британські та американські табори військовополонених при цьому вважалися гуманними. На відміну від радянських. З 1941 по 1945 рік понад три мільйони німецьких солдатів потрапили в радянський полон. Третина з них (майже 1,1 мільйона осіб) загинули. Останні німецькі солдати повернулися додому з полону аж 1955 року.
Фото: picture-alliance/dpa
Новина дня
Заради цього боролися солдати Антигітлерівської коаліції. 2 травня 1945 року зі спецвипуску армійської газети Stars and Stripes американські солдати дізнаються про смерть Адольфа Гітлера. Полегшення читається на їхніх обличчях. Закінчення війни близько.
Фото: picture alliance/dpa/Everett Colle
Krupp: промисловий рушій війни в руїнах
Як і під час Першої світової війни, головним промисловим гравцем у завойовницьких планах Гітлера є виробник сталі та зброї Krupp в Ессені. Бомбардування підприємства є однією зі стратегічних цілей ВПС Антигітлерівської коаліції. Тисячі примусових працівників звозили на роботу на заводах Krupp до 1945 року. Наприкінці війни дві третини заводів зруйновані.
Фото: picture-alliance/dpa
Виживання і після війни
Людина й війна: цей невідомий німецький солдат вижив, проте його побут ще не скоро нормалізується. 1945 року вода, струм та опалення в Німеччині - розкіш. Аби вижити, треба мати силу волі, вміння імпровізувати та знаходити вирішення проблем.
Фото: picture-alliance/dpa
Втрачене дитинство
Вони не розуміють війни, але суцільні руїни під час і після війни стали для мільйонів німецьких дітлахів єдиним майданчиком для ігор. Ціле покоління виростало з цією травмою, наслідками якої досі залишаються типова німецька ощадливість та старанність.
Фото: picture-alliance/dpa
12 фото1 | 12
Руїни Другої світової війни як меморіали миру
У Німеччині їх усе ще можна знайти - руїни Другої світової війни, які пережили мир. Деякі з них навмисне збережено так, щоб і десятиліття потому вони нагадували про нищівний вогонь війни.
Фото: imago/epd
Руїни як свідки війни
Важко повірити, що 1945 року німецькі міста були розбомблені так само вщент, як сьогодні деякі міста в Іраку чи Сирії. Зруйновані під час війни і більше ніколи не відбудовані - руїни в самісінькому серці того чи іншого німецького міста досі нагадують про жахи війни. Цих мовчазних свідків небагато. Йдеться передусім про сакральні будівлі на кшталт Меморіальної церкви кайзера Вільгельма у Берліні.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Hiekel
"Порожній зуб" Берліна
Збудована у неоромантичному стилі та освячена у 1895 році церква кайзера Вільгельма в Берліні загорілася після однієї з повітряних атак Антигітлерівської коаліції 23 листопада 1943 року. Руїну головної вежі церкви заввишки 71 метр після закінчення війни зберегли як меморіал, доповнивши її 1961 року ще чотирма будівлями, зокрема, новою церквою. Берлінці прозвали руїну "порожнім зубом".
Фото: picture alliance/akg-images
Корисна руїна
Історія церкви францисканського монастиря у районі Берлін-Мітте сягає 1250 року. Монастир було розпущено 1539 року в період Реформації. 3 квітня 1945 року церкву охопило "полум’я з небес". Руїну церкви було укріплено та взято під охорону, тож з усього комплексу лише вона збереглася до наших днів. Після реставрації з 2004-го року у ній проводять виставки, театральні постановки та концерти.
Фото: gemeinfrei/imago/F. Berger
Жалоба просто неба
Ця зруйнована і більше ніколи не відбудована церква у Старому місті в Кельні носить ім'я святого Альбана. На фото - рештки хорів. У наші дні руїна церкви отримала функцію меморіала загиблих у війні. Всередині колишнього храму "Батьки в жалобі" закликають до миру – це скульптура Ернста Барлаха за ескізом німецької художниці Кете Колльвіц.
Фото: CC BY-SA 3.0/Raimond Spekking
Уціліла цінність
Неподалік від церкви святого Альбана розташовувалась церква святої Колумби, одна з найстаріших приходських церков Кельна. Перший її камінь було закладено ще 980 року. Усе, що залишилося після майже цілковитого знищення церкви в 1943 році, - статуя Діви Марії та рештки середньовічного муру.
Фото: picture-alliance/dpa/F. Gambarini
Музей для руїни
Саме для цієї статуї Марії вже в 1947-1950 роках на тому ж місці в руїнах спорудили восьмикутну каплицю. Кельнці прозвали її "Мадонною в руїнах". 1956-57 року каплицю Діви Марії доповнили квадратною каплицею Святих Дарів. Справжнім архітектурним шедевром зрештою стало те, що 2007 року рештки церкви святої Колумби повністю інтегрували в новобудову Архієпископського музею єпархії.
Фото: CC BY-SA 3.0/Elke Wetzig
Перлина німецького бароко
Цербстський замок в Саксонії-Ангальт був резиденцією князя Ангальт-Цербста. Новобудова була запланована в XVII столітті як комплекс з трьох частин і належала до найвизначніших будівель у стилі бароко в Середній Німеччині. У дитинстві сюди часто навідувалася до родичів принцеса Софі Августа Фрідеріке фон Ангальт-Цербст, яка згодом стала відома світу як російська цариця Катерина ІІ.
Фото: picture-alliance/AKG
Надія на нове життя
У квітні 1945 року внаслідок бомбардування замок Цербст згорів. Цінне внутрішнє убранство було повністю знищене. Замок можна було б відбудувати, але з політичних міркувань цю ідею відхилили. Лише східне крило вдалося врятувати від цілковитого знесення. Спеціальний фонд дбає про його збереження донині. Ентузіасти не втрачають надії колись повністю відбудувати хоча б цю частину Цербстського замку.
Фото: picture-alliance/dpa/J. Wolf
У бетоні навіки
Це хоч і не руїна, але однозначно меморіальний пам’ятник – дюссельдорфський бункер часів Другої світової війни спорудили у 1940-их роках, замаскувавши під церкву. З 1949 року бункер насправді став церквою. Будівля, що охороняється законом як архітектурна пам'ятка, - унікальна і вважається найстабільнішим храмом у світі. У наші дні бункер є не лише церквою, а й меморіалом та місцем для виставок.
Фото: CC BY-SA 3.0/Ilion
Церква як орієнтир для бомбардувальників
Історія головної церкви святого Миколая в Гамбургу сягає ще 1195 року. Після пожежі в 1842 році було споруджено новий храм у стилі неоготики. Остаточно будівництво завершили 1874 року. Вежа заввишки 147 метрів певний час навіть була найвищою будівлею в світі. 28 липня 1943 року церква згоріла вщент після того, як авіація Антигітлерівської коаліції розбомбила Гамбург.
Фото: gemeinfrei
Гамбург і "Гоморра"
Уціліли лише вежа та підвальна частина церкви. До сьогодні вони - як відкрита рана. Після війни сенат Гамбурга ухвалив рішення не відбудовувати церкву. Руїни церкви святого Миколая присвятили "жертвам війни та панування насильства у період з 1933 по 1945 роки". У підвалах створили документаційний центр. Постійна експозиція представляє відвідувачам "Гоморру 1943-го - знищення Гамбурга з повітря".
Фото: picture-alliance/dpa
Іноді кінець - це лише початок
У 1945 році Фрауенкірхе, перлина барокового Дрездена, взірець протестантського храму лежала в руїнах. Нищівні повітряні атаки у лютому 1945 року церква Божої Матері ще витримала, проте наступного дня після вогняного штурму масивний кам’яний купол обрушився. Руїни довгий час слугували меморіальним пам’ятником-застереженням проти війни та знищення. Для відбудови Фрауенкірхе НДР бракувало грошей.
Фото: Hulton Archive/AFP/Getty Images
З надією проти руїни
У 1996 році, вже після возз’єднання Німеччини, почався дев'ятирічний процес відбудови Фрауенкірхе. В нову будівлю інтегрували оригінальні уламки церкви. У фінансуванні проекту обсягом 180 мільйонів євро взяли участь 16 фондів з Німеччини та з-за кордону. Люди з усього світу робили пожертви, таким чином встановивши пам’ятник надії на порозуміння між народами.
Фото: DW/Holm Weber
Уламки як частини нового єдиного цілого
У 1947 році церква Воскресіння Христового у Пфорцгаймі стала першою церквою, збудованою в Німеччині після Другої світової війни. 30 тисяч цеглин для неї відкопали й зібрали на руїнах будинків навколо та ретельно очистили. Споруджена з руїн ця церква стала не лише символом нового початку, а й взірцем для ще 46 таких церков у знищених війною німецьких містах.