"Я хочу побажати росіянам навчитися не боятися", - звернувся до колись братнього народу українець Олег Сенцов у своєму заключному слові на суді в Ростові. Знак перемоги на камери, впевнена посмішка, жодних прохань про помилування. Попри судову поразку Сенцов не хоче виглядати переможеним. І це йому вдається. На відміну від суддів та російської судової системи.

Травень 2014 року. Олега Сенцова затримано на його батьківщині - в Криму. Він виступає проти того, щоби півострів ставав російським. Він протестує проти цього. Так само, як за кілька місяців до того на Майдані у Києві він виходив на акції протесту проти вірного Москві президента Віктора Януковича. Тоді горіли шини. Гинули люди. У підсумку протестний рух переміг. Тепер же горить вікно у регіональному офісі партії "Єдина Росія". Поліція затримує кількох осіб, серед них і Сенцова.

Спершу йдеться про заподіяння матеріальних збитків. Втім, десять днів потому обвинувачення змінюється: тероризм. Ситуація стає серйозною для Сенцова. Дуже серйозною. Слідчі спираються на свідчення одного з інших обвинувачених, який зізнається у підпалі. Згодом чоловік забирає своє зізнання назад. Він пояснює, що це зізнання від нього отримали під тортурами. Сенцов також стверджує, що його били. І показує свої рани. Суд насміхається над ним: українець сам завдав собі тілесних ушкоджень. Мовляв, через схильність до мазохізму.

Провадження триває рік. Кількість свідків зростає, а з нею і тяжкість обвинувачень. Стверджується, що Сенцов отримав від забороненого у Росії "Правого сектора" таємне завдання сформувати в Криму терористичне угруповання. В його будинку конфіскують фільми, які мали би довести ультраправі погляди Сенцова: "Звичайний фашизм" та "Третій Рейх у кольорі". Те, що це відомі антифашистські картини, спершу російську владу не цікавить взагалі. Лише пізніше захисту вдасться виключити ці фільми з переліку доказів проти Сенцова.

Подібна ситуація і з іншими свідченнями. Ніхто із запрошених свідків не зміг жодного слова сказати щодо уявного терористичного угруповання. Тож захисник Сенцова Володимир Самохін говорить про штучно сконструйоване обвинувачення. Адвокат іншого підсудного - Олександра Кольченка - називає справу "згустком фальсифікацій, яка може увійти в історію як одна з найганебніших сторінок російського правосуддя".

Попри все Сенцова засуджують. 20 років колонії суворого режиму. За одне спалене вікно. Для порівняння: одного неонациста з російської праворадикальної організації БОРН засудили до 24 років за одинадцять убивств. При цьому суд обрав "м'якший" вирок, адже прокуратура вимагала для Сенцова 23 років ув'язнення.

Погляньте сюди - звучить послання - хто проти, того буде покарано, переконані правозахисники. Мовляв, хто наважиться протестувати проти анексії Криму, муситиме заплатити. Багато. Дуже багато. Якщо судді саме це мали на меті, то вони схибили. Надто вже драконівським є покарання, надто слабкою - доказова база, надто очевидною - показовість процесу.

Але не руйнування однієї людської долі підбурить росіян до протестів проти існуючих законів та проти тих, хто їх видає. Нервувати люди почнуть тоді, коли тонни продуктів харчування знищуватимуться не один раз, а постійно й планово, оскільки вони раптово стають "ворожими". Коли важливі для життя медикаменти з Заходу будуть заборонені - навіть про таке зараз уже говорять. Коли підприємство за підприємством муситиме закриватися, оскільки подолати кризу в країні не вдаватиметься. Коли на вулицях Москви знову стануть помітними жебраки. Коли рубль далі падатиме і оживлятиме спогади про 1990-ті роки. Коли люди знову боятимуться. Боятимуться за власне майбутнє у Росії.