Брюсселю зараз конче потрібна тиша на грецькому фронті. Настільки потрібна, що багато хто вирішив зробити ставку на перемогу Алексіса Ципраса на виборах, адже ці люди вже встигли звикнути до нового грецького прем'єра за останні півроку. Навіть якщо йдеться й про негативні сторони співробітництва. Але була надія, що протягом місяців переговорів та суперечок професійний революціонер встиг перетворитися на перспективного державного діяча. На того, кому відповідальність за його країну є важливішою за власну жадобу до влади та політичні ігрища. При цьому його перший термін на посаді приніс у країну спустошення, підірвавши економіку та призвівши до тимчасового закриття банків. Але дехто не хоче відмовлятися від віри у здатність людини змінюватись на краще.

Політичний покер продовжується

У Брюсселі вітають будь-якого переможця: у цьому випадку голова Європейської ради багатозначно розповідає про виклики та конструктивну роботу. Втім, голова Європарламенту менш дипломатичний - він не може зрозуміти, чому Алексіс Ципрас знову вирішив утворити коаліцію із націоналістами з партії "Незалежних греків". Але Мартін Шульц напевне знає, чому грецький прем'єр так робить - аби мати у Афінах партнера по коаліції, що не буде йому суперечити, ставити неприємні запитання чи виділятися на його тлі власною компетенцією. Якби Ципрас взяв із собою на борт соціал-демократів чи лібералів із партії "То Потамі", із ним поруч опинилися б декілька експертів, що розуміються на державному управлінні або знають дещо про економіку. Але саме цього шеф "Сирізи" бажає найменше, незважаючи на те, що саме таких людей болюче бракує у його власній партії. Він хоче бути одноосібним володарем в урядовому палаці, і це не пророкує нічого доброго для майбутнього.

Можливо, греки просто хочуть і далі бути обдуреними своїм прем'єром на кожному кроці. Під час виборчої кампанії Ципрас знову обіцяв дістати кожному по зірці з небес, запевняючи, що умови програми допомоги можуть бути пом'якшені, і він буде знову вести щодо цього переговори. Але це - маячня. Лише після того, як будуть проведені реформи, кредитори будуть готові говорити про якісь "узгодження". У прем'єра тепер є чотири тижні, аби прийняти та запровадити болючі заходи. Реформа пенсійної системи та державного управління, а також приватизація портів та електрогенеруючих компаній - це лише декілька пунктів із довжелезного переліку. І виконати вимоги лише формально буде недостатньо. Ципрасу потрібні люди, що зможуть втілити це в життя. Але як може той, хто постійно розповідає своїм співгромадянам про те, що програма реформ є шантажем та підлістю, мати волю, аби щось по-справжньому змінити та змусити взяти відповідальність за власну долю у свої руки?

Говори правду!

Грецькому прем'єру найбільше подобається виставляти себе героєм і месником знедолених - така собі суміш Робіна Гуда та Д'Артаньяна з "Трьох мушкетерів". Але у найближчі роки йому доведеться хіба що годувати греків гіркими пігулками. Йому потрібно дати зрозуміти, що ці ліки не дуже смакують, але вони можуть врятувати життя. Без реформ не буде економічного зростання. І шлях змін став важчим - у цьому Ципрас має звинувачувати лише себе. Він має також пояснити своїм співгромадянам, що грецька криза вже давно не на першому плані для європейців. Старому Світові зараз вистачає проблем із біженцями.

Насамкінець, Ципрасу треба піклуватися про те, аби Греція почала функціонувати як справжня держава. Поводження із біженцями є справжнім соромом, і це знову показало, що в Афінах правлять недієздатність та безпорадність. Але чи зможе прем'єр бути саме тим, хто змусить цей занедбаний механізм працювати? Алексіс Ципрас показав себе вмілим знавцем політичного покеру, але чи може він керувати країною, мабуть, не знає і він сам. Чи він раптом подорослішав? Чи нарешті зрозумів усю серйозність ситуації?

Не так вже й багато на це вказує. Лише одна річ є цілком зрозумілою. Наприкінці цього тунелю вже чекає Вольфґанґ Шойбле. А за його плечима видніється привид, ім'я якому "Grexit".