Коли вони шалено витанцьовували довкола трофею, здавалося, що перемогти на Чемпіонаті світу з футболу їм було дуже просто. Кубок світу стояв на траві, а гравці німецької національної збірної несамовито стрибали біля нього так, наче нічого й не було. Момент величезного щастя вивільнив сили, цілковито виснажені після матчу, котрий скидався на битву. 120 хвилин виснажливого двобою не минули безслідно. На обличчі Бастіана Швайнштайґера гра залишила криваву рану. На полі Швайнштайґер багато разів падав внаслідок запеклої боротьби, а також через судоми, від яких здригалося його виснажене тіло. Але Швайнштайґер знову вставав і продовжував грати, ставши прикладом, а також символом цього вечора.

Невдовзі після того, як під овації німецьких уболівальників він знову ступив на поле, німецька збірна показала свій характер. Вона знову повстала - проти гідного суперника, яким була аргентинська команда, проти загрози лотереї пенальті, проти власного виснаження. Ще раз у завершальній фазі додаткового часу вона поставила на карту все і здобула винагороду - Ґетце з подачі Шюррле вдалось забити гол у ворота суперника. Це був смертельний удар для аргентинської збірної і одночасно винагорода для німецької команди, котра так самовіддано боролася. Тож, вона заслужила цей титул. Ця гра була довгою, перевага весь час переходила від однієї команди до іншої. Обидві команди припускалися в цьому фіналі грубих помилок, але жодна з них так і не скористалася помилками суперників. Чим довше тривав матч, тим зрозуміліше ставало, що перший гол стане вирішальним.

Зрештою, його забила німецька збірна, оскільки її гравці більше прагнули перемоги ніж аргентинці. Німецька команда була готова дійти до межі можливого, віддавши боротьбі всі сили до останньої краплини. Це фізично та ментально надзвичайні досягнення, які заслуговують якнайбільшої поваги.

Те ж саме стосується й тренера німецької національної збірної. Людини, котра постійно викликала суперечливі думки, чия впертість і фіксація на іноді дуже своєрідних тактичних ідеях, неодноразово наштовхувалась на критику. Як і його команда, Йоахім Лев ішов власним шляхом, що не завжди був плавним, але завжди мав одну мету - успіх. Лев сформував з покоління обдарованих гравців справжню команду, де зовсім немає місця егоїзму. Ще більше визнання він заслужив за готовність випробовувати свою ідею естетичного футболу, ставити під сумнів концепцію, а в підсумку перероблювати - і все заради великої мети - титулу чемпіона світу. Браво, пане тренере, вам це вдалося!