Для завершення президентства Кристіана Вульффа вистачило простої підозри ганноверських прокурорів. Доки провину не буде доведено, на  президента, як на будь-якого громадянина, поширюється презумпція невинуватості. Але навіть за таких умов перебувати далі на найвищій державній посаді Кристіан Вульфф вже не міг. Відставка була необхідною, більше того - давно назрілою.

Це драматичний фінал для Кристіана Вульффа, який впродовж тижнів правдами й неправдами намагався применшити скандал навколо своєї персони. Проте йому це не вдалося. І це добре, тому що свідчить про незалежність правосуддя та журналістики у Німеччині.

Історії про використання дорогих будинків, проведення прийомів, змішування політичних та економічних інтересів переросли в нескінченну епопею. Вислизнути з неї, навіть якби йому цього дуже хотілося, було не можливо. Заява прокуратури чітко продемонструвала серйозність ситуації: йдеться не про дрібний проступок, а про необхідність перевірки обставин, які можуть потягнути за собою кримінальну відповідальність.

Однак спосіб відставки не має аналогів у історії Німеччини. Вперше було пред'явлено вимогу щодо скасування недоторканості носія найвищої посади в державі. Такий крок є логічним і драматичним водночас, адже у більшості випадків політики подають у відставку ще перед тим, як буде остаточно порушено авторитет посади та довіру до політичного класу в цілому. Кристіан Вульфф мав піти самостійно – причому набагато раніше.

Людина, що обіймає посаду федерального президента, має користуватись бездоганним авторитетом і довірою. На відміну від інших країн, де президент може прямо впливати на рішення парламенту, втручатись у судочинство та навіть маніпулювати ним, в Німеччині влада президента є обмеженою. Насамперед він є найвищим представником і повинен як моральна інстанція порушувати важливі дискусії про цінності у суспільстві, а також ініціювати розмови на найважливіші політичні теми. Не беручи до уваги того, що не вдалося Кристіанові Вульффу змістовно у півтора року перебування на посаді, сьогодні в нього немає достатнього авторитету, щоб обіймати її.

Багато хто у Німеччині та за її межами вважає Вульффа жертвою медіакампанії. Але, на мій погляд, у випадку із Вульффом ЗМІ вчинили те, для чого вони, власне, існують - повідомляти, коли політика і політики надто зближуються із іншими групами інтересів. Цим займаються журналісти в усьому світі - і, на відміну від Німеччини, йдуть заради цього на чималий ризик.

У випадку Вульффа журналісти розпочали дискусію щодо можливих корупційних дій та поставили її на порядок денний. Це саме те, чим вони повинні займатися! А заява прокуратури засвідчила, що і юстиція в Німеччині може працювати незалежно, навіть коли йдеться про найвищих посадових осіб.

Добре, що так сталося. Адже було необхідно відвернути подальшу шкоду для посади. Політична еліта Німеччини, незалежність та надійність німецьких демократичних інституцій користуються великою повагою у світі. Ми вимагаємо від інших демократії, правової держави та свободи слова. Тому дуже добре, що ці принципи дотримуються в самій ФРН і будь-який громадянин, на якій би високій посаді не був, несе відповідальність за скоєне.

Автор: Уте Шеффер, головний редактор DW
Переклад: Христина Бондарєва
Редактор: Захар Бутирський