2012 рік майбутні історики, досліджуючи початок ХХІ століття, зможуть розглядати як паузу у відносинах між Німеччиною та її східними сусідами – Росією, Україною та Білоруссю. Адже 2012 рік відзначився тим, що окреслилися чіткі ознаки відчуженості та розколу у відносинах з цими країнами.

Про відносини з Білоруссю вже давно не можна сказати нічого доброго. Так звані парламентські вибори у Білорусі у вересні 2012 року лише підтвердили всі раніше відомі судження про авторитарну політику Олександра Лукашенка. Поширена думка у Німеччині є однозначною: з цим президентом не може бути спільної політики.

Посилення відмінностей

Відносини між Німеччиною та Росією і Україною, очевидно, ще довго не будуть такими поганими, як німецько-білоруські. Насамперед в економічній сфері 2012 рік був непоганим для німецько-українських контактів. Утім, з іншого боку, рік відзначився істотними політичними відмінностями і розбіжностями у поглядах між Берліном і Москвою, а також Берліном і Києвом: Юлія Тимошенко, українські парламентські вибори, протести в Москві, повернення Путіна у президентське крісло, Pussy Riot, закон про неурядові організації як іноземних агентів – цих ключових слів достатньо.

Битва слів

Особливими 2012 року були, власне, не самі розбіжності в думках. Змістовні розбіжності з часів кінця Радянського Союзу були повсякчас наявними у загалом добрих відносинах між Німеччиною та Росією. Відносини у 2012 році відзначилися посиленням нерозуміння політики та позиції іншого. Терплячість і готовність до складного діалогу, як видається, вичерпалися. Інший приклад нерозуміння, коли канцлер Німеччини Анґела Меркель під час дебатів у Бундестазі влітку одним махом порівняла Україну з Білоруссю і заявила, що в обох країнах "люди і досі потерпають від диктатури і репресій".

Це стало зразком заяви для жорсткої резолюції Бундестагу щодо німецької політики стосовно Росії, що спричинила збурення в листопаді. Ці вербальні атаки дедалі менше пасують до офіційних позицій, згідно з якими Україну наближують до Євросоюзу , а з Росією існує стратегічне партнерство.

Погані прогнози для 2013

На жаль, для 2013 року непомітно жодних імпульсів, які б могли протидіяти цьому політичному відчуженню між Берліном і східними партнерами. Якраз навпаки: радше є побоювання, що це нерозуміння посилиться.

По-перше, Німеччину очікує довгий рік виборів. Восени 2013 року обиратимуть Бундестаг, але фактично передвиборна боротьба за посаду майбутнього керівника уряду між чинним канцлером Анґелою Меркель і її суперником з табору соціал-демократів Пеером Штайнбрюком уже давно почалася. За таких умов дієздатність уряду знижується на користь передвиборних декларацій. Нова політика стосовно Росії чи України видається радше малоймовірною.

По-друге, німецька зовнішня політика наступного року, і ймовірно, в усьому наступному десятилітті, концентруватиме увагу на євро та Європейському Союзі. Ні в кого не може бути зацікавлення і часу, щоб доходити до "нової співпраці" з Росією та Україною, якщо там не з'являтимуться нові підходи. Дипломати і фахівці напевно шукатимуть нові шляхи й нові ідеї, але від того принаймні 2013 року варто очікували мало результатів.

По-третє, відчуження щодо Росії та України зросло не лише з німецького боку. Так само і навпаки російське та українське керівництво чітко показує, що не зацікавлене в серйозному діалозі з Німеччиною, принаймні так це сприймається у ФРН.

Камені спотикання

Ці фактори не дають приводу очікувати покращення у відносинах між Німеччиною та Росією, а також Україною. Швидше існує низка інших каменів спотикання: так, плани НАТО стосовно розгортання протиракетного щита в Європі або російський тиск на Україну, що можуть призведе до нових розладів. Отже, відчуження, що стало чітким 2012 року, могло б 2013 року стабілізуватися.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи і головний редактор російської редакції Deutsche Welle