Досі грецький прем’єр Алексіс Ципрас в поводженні з Європейським Союзом так і не довів одного - що він здатний вчитися. З часу його вступу на посаду в січні він постійно демонстрував одну й ту саму суміш з впертості, агресії стосовно своїх позичальників та ухиляння від реальності. Можливо, візит до Володимира Путіна міг би нарешті допомогти йому краще зрозуміти себе. Адже Ципрас при цьому програв дуже багато. Він зробив максимальну ставку і виклав на стіл свою останню політичну карту - щоб врешті-решт поїхати додому з порожніми кишенями.

Керівник грецького уряду в намаганні здобути в Москві нового друга та помічника був готовим поставити на кін свою згоду на пролонгацію санкцій проти Росії і тим самим солідарність в ЄС. Він хотів показати європейцям, що у нього є інші опції, крім проведення болісних переговорів з Брюсселем про реформи та зобов’язання, які могли би завершити його гостру фінансову скруту. І при цьому він дозволив старому кремлівському лису себе велично переграти та виставити на посміховисько.

Хто збирається мати справу з Володимиром Путіним, повинен бути ідеально підготовленим. Саме це Анґела Меркель хотіла пояснити Ципрасу два тижні тому під час його візиту до Берліна.

Путін кмітливіший за Ципраса

Алексіс Ципрас видається наче одержимим відчути все погане на власному досвіді. Так, за старим грецьким звичаєм він розбив цілу лавку повну тарілок - невчасно розізлив своїм візитом до Москви президента Єврокомісії Юнкера, президента Європарламенту Шульца й усіх без винятку європейських партнерів, щоб за цей ризикований вчинок нічого іншого від Путіна не отримати, крім теплих слів та туманних обіцянок. Цього в жодному разі недостатньо, щоб Ципрас зміг повернутися тріумфально в Афіни та оголосити своїм фермерам, які вирощують персики, про зняття російського імпортного бойкоту.

Весняні відчуття в Москві, про які так багато говорили, грецько-російській рік культури й постійне нагадування про спільні релігійні корені не допоможуть уряду Греції ані повернути МВФ майже півмільярдва євро, ані сплатити наступного тижня загрозливу суму в 2,4 мільярда євро за короткострокові позики на фінансовому ринку.

Володимир Путін, натомість, аванси Греції вправно поставив у залежність від санкцій ЄС: мовляв, треба розуміти, що якщо Греція мусила долучитися до європейського рішення про санкції, то, на жаль, тепер неможливо зробити виняток для окремої країни ЄС в плані заходів у відповідь. Все ж, можливою є співпраця в сільському господарстві в рамках спільних російсько-грецьких підприємств. Це в кращому разі неконкретна обіцянка таких собі спільних колгоспних підприємств.

Те саме стосується начебто великої ролі Афін в подальшому забезпеченні Європи російським газом: побудова газопроводу "Турецький потік" та залучення до цього Греції є справою далекого майбутнього. Проект потребує багатьох років і за цей час може політично ще дуже сильно змінитися. Грекам же натомість потрібні конкретні проекти для активізації своєї економіки тут і зараз, а не колись через п’ять років. Передусім вони потребують грошей, дуже багато грошей, і вже дуже скоро.

Грецький прем’єр зіграв у покер і програв

Алексіс Ципрас поставив на карту все й програв. Навіть якщо у перших реакціях з Брюсселя гнівна риторика останніх днів дещо послабилась. Голова грецького уряду повинен у наступні два тижні знову сідати за стіл переговорів з тими самими людьми, яких він своєю поїздкою до Москви в черговий раз допік до живого. В Брюсселі та в Берліні в Анґели Меркель він побачив та відчув солідарність та розуміння, а відреагував з певною підлітковою бравадою своєї сили. Довіру між Афінами та кредиторами і позичальниками слід наново відбудовувати, оскільки Алексіс Ципрас знову продемонстрував свою ненадійність і непередбачуваність.

При цьому мільярдна допомога, якої Афіни потребують дедалі нагальніше, повинна надійти від європейських партнерів. Володимир Путін дав цілком ясно зрозуміти - чого і варто було очікувати - що він нічого не буде просто так давати і не збирається перебирати на себе відповідальність за кандидата у банкрути Грецію. Політ у московську весну нічого не дав грецькому прем’єрові, крім швидкоплинної ейфорії зайти в Кремль як шанований гість та відчути себе на півгодини важливою персоною. Перефразовуючи Талейрана, підсумок можна сформулювати так: Це гірше за помилку, це дурість.