2014-ий рік став поворотним для найбільшого військового альянсу світу. Від перебування "поза зоною" НАТО - з дорогої та тривалої миротворчої місії в Афганістані - Альянс повернувся до оборони Європи. До такого різкого повороту НАТО мусив вдатися не зовсім з власної волі. До цього своїм ударом по суверенітету України його примусила Росія.

У НАТО, після запланованого виходу з Афганістану, в принципі, хотіли спокійно переключитися на нові завдання і до того ж заощадити гроші. Але так вже не вийде: у Європі швидко мають бути відновлені потенціал та можливості, які за минулі двадцять років після розпаду Радянського Союзу з чистим сумлінням демонтували.

Росію сприймають як загрозу для східних членів НАТО. Навіть якщо російське вторгнення до Естонії чи Латвії є маловірогідним, у Брюсселі панує відчуття, що Росія на чолі з президентом Путіним вже є не партнером, а непередбачуваною і владолюбною країною. НАТО відчуває себе зобов'язаним продемонструвати силу. Альянс вже посилив військову присутність у Балтійському морі та в повітряному просторі між Фінляндією та Румунією. Тепер час озброюватися на суші. НАТО створює сили швидкого реагування, які, принаймні поки, не є особливо швидкими чи сильними.

Знадобиться ще якийсь час на те, щоб достатньо солдатів, близько 4 тисяч, у випадку кризи були готові до розміщення в країнах Балтії або в Польщі. Сили швидкого реагування "Вістря" мають перебувати у стані постійної бойової готовності. Це означає і додаткове залучення персоналу та коштів і для Бундесверу. Для переконливого стримування Росії за допомогою звичайних збройних сил, країни НАТО мусять кількісно підсилити піхоту та бронетанкові війська. На них минулими роками заощаджували. А відновлення цього потенціалу буде дорогим та тривалим.

Спис іде за вістрям

Якщо розвернути вістря в інший напрямок, то логічно, що й решта спису, тобто додаткові війська мусять слідувати. У разі тривалої кризи Німеччині треба буде подумати про відновлення призову, адже Бундесвер вже зіткнувся з труднощами покриття своїх потреб за рахунок добровольців. Окрім військової стратегії стримування Росії, країни НАТО мусять і надалі робити ставку на дипломатію. Деескалація або ж знайдення рішення конфлікту з Путіним є у тисячу разів кращим варіантом, ніж вимушене для НАТО брязкання зброєю.

Ми досі далекі від рівня військової сили часів "холодної війни", коли мільйони солдатів стояли одне проти одного у Центральній Європі. Але у НАТО мусять планувати на перспективу і бути готовими до будь-якої несподіванки. Включно з тим, що Росія не сидітиме, склавши руки, спостерігаючи за куванням "вістря". Можна очікувати підвищену активність на кордонах НАТО, розміщення військ та цілеспрямовані провокації.

Чи завершиться це гонкою озброєнь між Росією та НАТО? Наступного року завданням 28 країн-членів НАТО стане захист своєї згуртованості та рішучості. Південні країни Альянсу, здається, не особливо відчувають для себе загрозу від кризи в Україні. Наприклад, член НАТО Туреччина продовжує вести прибутковий бізнес з Росією, одночасно відвідуючи зустрічі НАТО.

Іншим викликом на південно-східних рубежах Альянсу є загроза, що йде від терористичної армії "Ісламської держави", яка може проникнути до Туреччини з Сирії і яка зараз зайнята розбудовою своїх осередків у Лівії. На цей виклик НАТО ще не має відповіді. За допомогою сил швидкого реагування цю проблему не вирішити. Чи таки вирішити? Під проводом США формується новий союз проти "Ісламської держави". НАТО поки не відіграє у цьому союзі жодної ролі, але це може змінитися.