Упродовж останніх днів у тіні чемпіонату світу з футболу та ескалації ситуації на Близькому Сході зросла інтенсивність бойових дій у захоплених сепаратистами районах Східної України. При цьому використовується дедалі важче озброєння, збивають літаки, а в інформаційних повідомленнях ідеться про зростаючу кількість жертв. Нових "висот" сягнула й інформаційна війна. Особливо загострилась риторика другорядних політичних персонажів на кшталт одного з російських депутатів, який вимагав точкових воєнних ударів по Україні.

Дещо змінилось і зосередження сил у зоні бойових дій: нині ініціатива належить українським урядовим військам, і вони серйозно утискають бойовиків-сепаратистів. Ті ж після квапливого відступу з важливих із символічної точки зору міст Слов´янськ і Краматорськ сконцентрувались у ключовому регіоні між Донецьком, Луганськом і українсько-російським кордоном.

Воєнні успіхи та відновлення контролю над окремими містами підтверджують, на перший погляд, правильність стратегії українського президента Петра Порошенка, який від початку липня робить ставку на силове вирішення конфлікту.

Чи можлива воєнна перемога?

Однак проводити суто силову політику - справа вельми ризикована для влади в Києві: є реальна загроза кривавої партизанської війни. Вуличні бої в таких великих містах, як Донецьк і Луганськ, призведуть, найімовірніше, до жахливих руйнувань та спричинять численні жертви, причому саме серед мирних мешканців.

Це не сприятиме зростанню довіри населення Східної України до київської влади. А для Кремля ескалація насильства може стати приводом все-таки ввести війська у східну частину України. Тож це - велике питання, чи можна врешті-решт вирішити конфлікт у Донецьку та Луганську тільки воєнними методами.

Шанс посередницької місії

Ось чому відновлення переговорів у рамках контактної групи, яка складається з представників України, Росії та ОБСЄ, є правильним рішенням. Такий діалог покликаний промацати ґрунт для перемир´я та позначити дипломатичний вихід із ситуації. Те, що спершу до відеоконференції, а потім і до прямих переговорів будуть долучені представники сепаратистів, - справа, схоже, неуникна, але при цьому дуже неоднозначна.

Адже в результаті підвищиться, по суті, статус цих бойовиків, на що вони зовсім не заслуговують, оскільки в них немає повноважень говорити від імені населення захоплених ними територій.

Тож переговори в рамках контактної групи не повинні призвести до того, щоб сепаратисти шляхом перемир´я все-таки досягли фактичного відділення Донбасу від Києва. У цьому питанні єдине завдання переговорів повинне полягати в тому, щоб переконати сепаратистів скласти зброю і тим самим запобігти подальшому кровопролиттю.

Завдання дуже складне, однак через це повністю відмовлятись від переговорів із сепаратистами та сподіватись тільки на воєнну силу було б нерозважливо: альтернатива надто жахлива. Ну, а вважати, що нібито з настільки складної ситуації вдасться знайти простий вихід без будь-яких компромісів, як це багато хто робить в Україні та Росії, це більше, ніж дурниця.

Автор: Інґо Маннтойфель, керівник відділу Європи і головний редактор російської редакції DW