"Газпром" згортає свою присутність у Європі. Таким чином концерн відмовляється від намірів домогтися цілковитого контролю над ланцюжком ціноутворення. Так "Газпром" продає свій пакет акцій в одному з європейських постачальників газу. Крім того, амбітним планам долучитися до спорудження ТЕЦ теж доведеться почекати кращих часів.

Європейському Союзу ринкова влада росіян завжди була, як сіль в оці. Європейська Комісія проводить антимонопольне розслідування проти "Газпрому". А сам російський концерн, своєю чергою, ніколи не виказував готовності дотримуватися антимонопольних правил гри ЄС. З цієї точки зору частковий вихід "Газпрому" з ринку ЄС послідовний; зрештою, газ треба постачати й надалі. Так воно і було б, якби не наявність економічних суперечностей та політичного підтексту.

Не лише економічні рішення

Для членів правління "Газпрому" Європа вже давно - джерело проблем, натомість Азія - регіон майбутнього. Росіяни уклали з Китаєм довготривалу угоду на постачання газу, про яку відомо насамперед те, що вона містить невигідні "Газпрому", зате вигідні китайським споживачам умови. Але "Газпром" ніколи не керувався самою лише економічною доцільністю, бо він досі лишається - як контрольований державою концерн - зовнішньополітичним інструментом Кремля. Інструментом, яким Володимир Путін вміє користуватися, як зброєю. Політичний непослух Кремль карає високими цінами на газ. І навпаки, той, хто йде за курсом Кремля, може сподіватися на знижку за газ.

Холодного січня 2009 року між Україною та Росією спалахнула справжня "газова війна" через несплачені рахунки за газові поставки. Тоді "Газпром" зменшив подачу газу через трубопроводи, що проходять українською територією та по яких тече газ до південно-європейських країн, а це одна восьма потреб ЄС у газі. Сотні тисяч європейців лишилися тоді без тепла і мерзли.

Відтоді ЄС намагається зламати домінуюче положення "Газпрому" на європейському внутрішньому ринку. Вівся й ведеться пошук інших постачальників, триває розвиток нових технологій, а наявні магістральні газопроводи поєднують один з одним. Спочатку ключову роль у цьому відігравав власний, незалежний від Росії, проект зі спорудження газогону в Південній Європі; він провалився, тому що Кремль вміло зіграв.

Російським аналогом європейському газопроводу спочатку мав стати "Південний потік", однак пізніше Кремль раптово все перепланував. Нині "Газпром" говорить про новий газопровід під назвою "Турецький потік" і хоче довести його до кордону з Грецією. Звідти російський газ має доправлятися на Балкани та в Угорщину. Дорогий проект взагалі не вписується в азійську стратегію російського газового велетня. Але він викликаний інтересами (гео)політики, бо Путін хоче завдяки йому дещо собі гарантувати: разом з газом експортуватиметься і політичний вплив до тих країн Південно-Східної Європи, які з точки зору Брюсселя все одно вважаються не зовсім вірними лінії Євросоюзу та непевними кандидатами на вступ до ЄС.

Особливий шлях Німеччини

Європа могла б озброїтись енергетичним союзом: сукупна ринкова та дипломатична сила 28 країн-членів проти кремлівського концерну. Це могло б виправдати себе. Утім, саме Німеччина скептично ставиться до такого енергетичного союзу - з ринково-економічних міркувань, як це пояснюють в Берліні. Німці підтримують особливі відносини з "Газпромом", адже обидві країни сполучає власна "труба", а саме - "Північний потік", який пролягає по дну Балтійського моря.

Тепер глава правління "Газпрому" Олексій Міллер заявляє, що його концерн цілком готовий вести переговори з ЄС про єдину ціну газу, однак тариф тоді, звісно, буде не з найдешевших. Ця отруйна пропозиція чітко засвідчує: "Газпром" боїться дієвого європейського енергетичного союзу. Тож саме тому російський державний концерн намагатиметься чинити йому перепони.